Лоліта

усмiшкою, далеке моє, довiрливе, додолоресове минуле, коли я бував ошуканий

коштовно освiтленим вiкном, за яким вiдшукувало моє нишпорне око -

невсипущий перископ ганебного пороку - напiвголу, застиглу, як на

кiноплiвцi, нiмфетку, з довгим волоссям Алiси в країнi Див (маленьку

звабливицю бiльш успiшного собрата), яке вона наразi, як бачилось, починала

або кiнчала розчiсувати. Вiд досконалостi iскристого видива ставало

завершеним i моє дике блаженство - адже видiння знаходилось поза досяжнiстю,

й тому блаженству не могло завадити усвiдомлення заборони, яке тяжiло над

досяжним. Хтозна, можливо iстинна суть мого "збочення" залежить не стiльки

вiд прямого чарування прозорої, чистої, юної, заборонної, чарiвної краси

дiвчаток, скiльки вiд знаття п'янкої безкарностi становища, за яким

нескiнченнi довершеностi заповнюють пройму мiж тим незначним, що дарується,

й тим усiм, чим чарується, усiм тим, що ховається в дивних фарбах незбутнiх

безодень. Mes fen tres! Виснучи мiж призахiдними хмарами й накатною нiччю,

через скрегiт зубiв я збирав i притискав усiх демонiв моєї жадоби до поруччя

вже тремтливого балкона: ще мить, i вiн здiйметься - в саму абрикосову млу

вологого опахала; вiн здiймався - пiсля чого, бувало, освiтлений обрис у

дальньому вiкнi рушив - i Єва знову ставала ребром, яке знову заживлялося

плоттю, й нiчого в вiкнi вже не було, крiм вполовину роздягненого бевзя,

читаючого газету.