Лоліта

чи менi пiдiйшла б. Ось заголовок їх поштового паперу:

СПОЧИН ЗАЧАРОВАНИХ МИСЛИВЦIВ ВСI НАПОЇ ЦЕРКВИ СОБАКИ (окрiм спиртних) на зручнiй не допускаються вiдстанi для вiруючих

Я не дав вiри iстинi першої заяви. Всi? Чи подавався там гренадин, як в

тротуарних кав'ярнях Європи? Мене також цiкавило, чи не вiддав би мисливець,

зачарований чи нормальний, мiсце в церквi за пса - й тут я раптом згадав, зi

спазмою болю, сцену, достойну великого маляра: Petite Nymphe Accroupie; та

цей шовковистий кокер-спан'єл був, можливо, хрещений. Нi - я не почувався в

силах витримати болючi вiдвiдини знайомого холу. В м'якому,

пиляво-пофарбованому, осiнньому Брайсландi крилися iншi можливостi

воскресити минуле. Залишивши Риту в найближчому барi, я сам пiшов до мiської

бiблiотеки. Цвiрiнлива стара дiва з величезним сприянням допомогла менi

знайти середину серпня 1947 року в зв'язаному комплектi Брайсландського

Вiсника, й ось я вже сидiв у вiдлюдному кутi пiд голою лампою та

перегортував великi й крихкi сторiнки волюму, чорного, як труна, й ледь не

завбiльшки самої Лолiти.

Читачу! Брудере! Яким дурним Гомбургом був цей Гомельбург! Позаяк його

надчутлива природа жахалась дiйсностi, вiн вважав за можливе всолодитись,

принаймнi, шматочком її - що нагадує, як десятий або двадцятий Фриць чи Iван

у терплячому хвостi насильникiв затуляє бiле обличчя жiнки її ж чорною

шаллю, аби не бачити її неможливих очей, поки нарештi здобуває свою