Лоліта

горилоподiбним опудалом та його жiнкою, гномоглядною гнидою. Et moi qui

t'offrais mon g nie... Я пригадав доволi грацiйнi, глупотнi вiршики, якi я

для неї писав, коли вона була дитиною. "Не глупотнi", кидала вона в'їдливо,

а "саме глупоття":

Пролiтає колiбрi на аеропланi,

Йде змiя собi чемно в сорочцi латанiй...

Або

Так поводиться дивно з крiльчихою кролик,

Що кроликарi всi смiються до болю.

Деякi її речi було важко викинути. До кiнця 1949-го року я плекав, i

боготворив, i споганював поцiлунками, сльозами й слизотою пару її старих

тапочок, ношену хлопчикову сорочку, потертi ковбойськi штанцi, зiм'яту

шкiльну кепочку й iншi клейноди цього роду, знайденi в багажному вiддiленнi

воза. Коли ж я збагнув, що з'їжджаю з розуму, я зiбрав цi речi, додав до них

дещо, залишене на складi в Бердслеї - ящик з книгами, її ровер, старе

пальто, черевики - й на п'ятнадцятий день її народження надiслав це як дар

вiд незнайомця в сиротинець на вiтряному озерi поблизу канадського кордону.

Не виключаю, що якби я звiрився доброму гiпнотизеровi, вiн би мiг

витягти з мене й допомогти менi розкласти логiчним узором деякi випадковi

спогади, якi проступають крiзь тканину моєї книги iз значно бiльшою