Лоліта

двiчi-тричi за навчальний рiк (1948-49) приходив з чарiвним лiхтарем

мистецтвознавець з Бердслейського Унiверситету показувати гiмназисткам

кольоровi знiмки французьких замкiв i зразки iмпресiонiстичного живопису.

Менi хотiлось бути присутнiм на цих проекцiях i лекцiях, та Доллi, як це в

нас узвичаїлось, попросила мене не ходити, - i край. Крiм того, я пам'ятав,

що Гастон називав цього саме викладача блискучим gar on; та це було все;

пам'ять вiдмовлялась дати менi iм'я знавця старовинних шато.

В день, призначений для кари, я пройшов по сльотi через унiверситетське

подвiр'я в одну з указаних менi будiвель. Там я дiзнався, що прiзвище

мистецтвознавця Рiггс (це дещо нагадувало прiзвище знайомого нам служителя

культу), що вiн самотнiй, i що за десять хвилин вiн вийде з

унiверситетського музею, де зараз читає лекцiю. Я сiв на мармурову лаву (дар

деякої Цецилiї Рамбль) при входi в лекцiйну залу музею. Дожидаючись там, iз

хворобливим вiдчуттям у пiдмiхуровiй залозi, на пiдпитку, виснажений

нестачею сну, стискаючи кольт в кулаку, всунутому в кишеню макiнтоша, я

раптом схаменувся - адже я з'їхав з розуму й ладний був скоїти глупство.

Iснував один шанс iз мiльйонiв, що Альберт Рiггс, доцент, замкнув мою Лолiту

в себе в будинку, 69, вулиця Лiнтера - в назвi було щось знайоме... Нi, вiн

нiяк не мiг бути моїм згубником. Дурощi. Я втрачав розум i гайнував час. Вiн

та вона зараз у Калiфорнiї, а не тут.