Лоліта

16.

Я пам'ятаю, що дитиною, в Європi, я марив над картою Пiвнiчної Америки,

на якiй "палац" тобто середня частина "Аппалацьких Гiр", великим шрифтом

розтягнувся вiд Алабами до Мена, тож вся досяжна область (включаючи

Пенсiльванiю та Новий Йорк) ставала в моїй уявi як велетенська Швейцарiя або

навiть Тибет, самi лише гори, чергування дивних дiамантових шпичакiв,

величезнi хвойнi дерева, Le montagnard migr в пречудовiй своїй ведмежiй

досi й Felis tigris Goldsmithi, й червоношкiрi iндейцi пiд катальпами. Як

жахливо, що все це звелось до мiзерного примiського садочка й димливого

залiзничного кошика для спалення смiття... Прощай, Аппалаччє! Залишивши

його, ми перетнули Огайо, три штати, що починались на "I", й Небраску - ах,

цей перший подмух Заходу! Ми вiд'їхали неспiшно, адже в нас був цiлий

тиждень, щоб досягти Уейса, мiстечка в Скелястих Горах, де їй шпарко

забаглось проглянути Обрядовi Танцi на день щорiчного вiдкриття Магiчної

Печери, й майже три тижнi, щоб дiстатись Ельфiнстона, перлини одного з

захiдних штатiв, де їй мрiялось забратись на Червоний Бескид, з якого одна

немолода зiрка екрану не так давно кинулась i забилась до смертi, пiсля

п'яного скандалу зi своїм сутенером.

Знов нас вiтали обачливi мотелi такими зворотами, прибитими в

простiнках, як наприклад: