Лоліта

"Я кажу не про неї. Хто саме злупцював п'єсу про твоїх Зачарованих

Мисливцiв?"

"А, ось ти про що. Хто саме? Та якась стара, Клер щось таке, начебто.

Їх була цiла купа там".

"I вона, значить, похвалила тебе?"

"Не тiльки похвалила - ще й почоломкала мого лобика - мого чистого

лобика", й курка моя видала той новий маленький звизг смiху, яким - певно, в

зв'язку з iншими театральними вихватками - вона вiднедавна любила щиголяти.

"Ти пресмiшне створiння, Лолiто", сказав я (переповiдаю приблизно).

"Авжеж, мене страшенно тiшить твоя вiдмова вiд кепського спектаклю. Та

тiльки дивно, що ти його кинула лишень за тиждень до його природного

розв'язання. Ах, Лолiто, дивись, не здавайся так легко! Пригадую, ти

вiдмовилась вiд Рамзделя задля лiтнього табору, а вiд табору - задля

розважальної поїздки, - i я мiг би навести ще декiлька рiзких перемiн в

твоєму настрої. Ти дивись у мене. Є речi, вiд яких нiколи не слiд

вiдмовлятись. Будь стiйкiшою. Будь трохи нiжнiшою зi мною, Лолiто. Крiм

того, ти надто багато їси. Об'єм твоєї ляжки не повинен, знаєш, перевищувати

сiмнадцяти з половиною дюймiв. Трiшечки надбавиш, - i все скiнчено мiж нами

(я, звiсно, жартував). Ми тепер пускаємось в довгу, щасливу подорож. Я

пам'ятаю -"