Лоліта

цiлком зiгнорували вiтчимiв з сирiтками, зоставленими в них на руках i

колiнах. Кращий мiй друг, видана вiдомством соцiального забезпечення

монографiя (Чикаго, 1936 р.), яку нi в чому не винна стара дiва викопала для

мене з великим трудом з порохнявих глибин бiблiотечного складу, стверджувала

наступне: "Не iснує такого правила, щоб всякий неповнолiтнiй повинен був

мати опiкуна; роль суду пасивна, i вiн тiльки тодi активований, коли

становище дитини явно стає загрозливим". Я дiйшов висновку, що чоловiк

призначається опiкуном тiльки пiсля того, як вiн проявить урочисте й

формальне бажання стати ним; та цiлi мiсяцi можуть спливти, поки його

викличуть на слухання його справи й дозволять йому вiдростити пару сизих

крил, якi личать його становi, а мiж тим прекрасне демонське дитя законом

надається самому собi, що по сутi й стосується Долорес Гейз. За тим

слухається справа. Два-три питання з боку суддi, двi-три заспокiйливих

вiдповiдi з боку адвоката, усмiхи, кивок, мрячний дощик на дворi, - i

затвердження по сутi зроблено. I все ж таки я не наважився! Не лiзти, бути

мишею, лежати клубком у норi! Суд починав розвивати судомну дiяльнiсть

тiльки тодi, коли вплутувалась грошова квестiя: два корисливих опiкуни,

обкрадена сирiтка, третiй - зубастiший вiд них - учасник... Та в даному

випадку все було в повному порядку, давно зроблений був iнвентар, i

невеличкий материнський спадок чекав у повнiй недоторканостi повнолiття