Лоліта

меншого клопоту). Були, нарештi, фiльми "дикого заходу" - теракотовий

пейзаж, червонолицi, блакитноокi ковбої, пихата, але прегарненька вчителька,

яка щойно прибула в Гримуче Мiжгiр'я, кiнь, що встав дибки, стихiйна панiка

худоби, ствол револьвера, пробиваючий зi дзвоном вiконне скло, неймовiрна

кулачна бiйка, - пiд час якої грохкається гора запилюжених старомодних

меблiв, столи уживають як зброю, сальто рятує героя, рука злодiя, притиснена

героєм до землi, все ще хоче намацати зронений мисливий нiж, боївники

крякають, карбовано гепає кулак по пiдборiддю, нога штурхає в брюхо, герой,

пiрнувши, навалюється на злодiя, й в момент по тому, як чоловiк перенiс таку

кiлькiсть мук, вiд яких би злiг сам Геракл (чи менi не знати цього нинi!),

нiчого не видно крiм привабного синця на бронзовiй вилицi розпахтiлого

героя, який обiймає красуню-наречену на дальньому скраї цивiлiзацiї. Я

згадую денну виставу в маленькому затхлому кiнематографi, геть напханому

дiтьми й просоченому гарячим душком кiноласощiв - смажених кукурудзяних

зерен. Сходив жовтий мiсяць над муркiтливим гiтаристом з нашийною хусткою;

вiн поставив ногу на сосновий оцупок i посмикував струни; i я - цiлком

невинно - закинув руку за плече Лолiти й щокою наблизився до її скронi, як

раптом двi вiдьми за нами почали бурмотiти предивнi речi - не знаю, чи я

правильно їх зрозумiв, але те, що я напiвпрочув, змусило мене зняти з неї

мою ласкаву руку, i, звичайно, решта фiльму пройшла для мене в туманi.