Лоліта

Ах, залиште мене в моєму квiтневому парку, в моєму мошистому саду. Нехай

бавлять вони навколо мене вiчно, нiколи не дозрiваючи.

6.

До речi: я часто питав себе, як велося їм потiм, тим нiмфеткам. У

нашому чавунно-ґратованому свiтi причин та наслiдкiв, чи не здатний був

подрог, який я викрав у них, позначитися на їх майбуттi? От, була моєю - та

нiколи не дiзнається. Гаразд. Та чи не виступить це, чи не нашкодив я їй

чим-небудь в її дальшiй долi, коли втягнув її образ в своє таємне

насолодження? О, це було й стане предметом великих та жахливих сумнiвiв!

Я з'ясував, однак, у що вони перетворюються, цi принадливi,

запаморочливi нiмфетки, коли виростають. Згадую, брiв я колись надвечiр

людною вулицею, навеснi, в центрi Парижа. Тоненька невелика на зрiст дiвчина

жвавенько продрiбкотiла повз мене на високих пiдборках; ми водночас

обернулись, вона спинилась i я пiдiйшов до неї. Голова її ледь сягала моєї

нагрудної шерстi; личко було кругле, з ямками, яке так часто трапляється

серед молодих французок. Менi сподобались її довгi вiї та перлинно-сiрий

tailleur, що облягав її юне тiло, яке ще берегло (от це-то й було нiмфiйним

вiдлунням, холодком насолоди, злетом в череслах) щось дитяче, що

домiшувалось до професiйного fr tilement її маленької спритної сiднички. Я

поцiкавився її цiною, й вона одразу вiдповiла з музикальною срiбною точнiстю