Лоліта

Я розiграв iстерику. Я вчав заклинати Джона нiчого не починати. Сказав,

що не мiг би витримати зараз постiйну присутнiсть дiвчинки, яка плаче,

чiпляється за мене, - така вона вразлива, подiбний струс може вiдбитись на

її майбутньому, психiатри проаналiзували такi випадки... Запала раптова

тиша.

"Та що ж, ваша ласка", проговорив, нарештi, Джон доволi сухо. "Тiльки,

знаєте, я таки був другом i порадником Шарлотти. Й по всьому хотiлося б

знати, що ви, власне, збираєтесь з дiвчинкою робити".

"Джон!" крикнула Джоана. "Вона його дочка, а не дочка Гарольда Гейза,

хiба тобi не ясно? Бiдний Гумберт - справжнiй батько Доллi!"

"Розумiю", сказав Джон, звернувшись до мене. "Перепрошую. Розумiю. Ось

воно що. Я не одразу второпав... Це, звичайно, спрощує справу. Що намовляє

вам серце, то й добре".

Вбитий горем батько пояснив, що вiдправиться за крихкою донькою одразу

з поховання, а за тим спроможеться її розважити перебуванням у цiлком iншому

середовищi - майне з нею, либонь, до Нової Мексики чи до Калiфорнiї - якщо

тiльки не покiнчить з собою, звичайно.

Настiльки художньо змалював я супокiй доконечного вiдчаю, затишок перед

нестямним спалахом, що бездоганнi Фарло увезли мене до себе. В них був

непоганий для Америки сховок, i це послужило менi на користь, бо я боявся