Скотоферма

Їмо од пуза часом двічі в день,

І на м’якій соломі спочиваєм,

Про що лиш мріяли, тепер реально маєм,

Тому й палає наших душ огонь.

Той рай земний, де на замку кордон,

Це ти створив для нас, товаришу Наполеон.

Чотириногі тварі і пернаті

Завжди про тебе думкою багаті,

Серця в усіх нас б’ються в унісон:

В них ти живеш, товаришу Наполеон!

Наполеон загалом схвалив ці вірші й порадив написати їх великими літерами на стіні, протилежній тій, де були Сім Заповідей... Того ж дня ці полум’яні рядки були увічнені на вказаному місці, а над ними білою фарбою Крикунець ще й намалював портрет Наполеона у профіль.

Тим часом при посередництві Хитрика Наполеон вступив у складні переговори зі своїми сусідами. Стос колод все ще лежав непроданий. Фридерик поривався купити деревину раніше за Пілкінгтона, але трусився над кожним шелягом і намагався виторгувати її за дурницю. Водночас знову пішли чутки, що він та його наймити готують напад на Скотоферму з метою зруйнувати вітряк, будівництво якого викликало у нього неабиякі заздрощі. Ніхто не сумнівався, що Сніжок переховувався саме у Вовчому полі. Якраз посеред літа тварин потрясла сенсаційна звістка: три курки самі прийшли до садиби й зізналися, що Сніжок завербував їх для вбивства Наполеона. Терористок було негайно страчено, і водночас вжито додаткових заходів для забезпечення безпеки Наполеона. Відтепер його ліжко вночі охороняли четверо псів, по одному біля кожної ніжки, а молодому підсвинкові на ім’я Пелюсток доручено було знімати пробу з кожної страви, подаваної Вождеві, щоб запобігти небезпеки його отруєння.

Приблизно в цей же час стало відомо, що Наполеон вирішив продати деревину панові Пілкінгтону; крім того, він мав от-от скласти угоду про регулярний товарообмін між Скотофермою та Лисячим гаєм. Стосунки між Наполеоном і паном Пілкінгтоном, незважаючи на те, що вони підтримувалися виключно через Хитрика, стали майже дружніми. Тварини не довіряли панові Пілкінгтону, як і всім іншим панам, але все-таки віддавали йому перевагу перед паном Фридериком, якого і боялися, і ненавиділи. В міру того, як літо кінчалося й будівництво вітряка наближалось до свого завершення, зненацька ожили дедалі впертіші чутки про неминучість підступного нападу. Подейкували, що Фридерик найняв щонайменше двадцять чоловік, озброєних мисливськими рушницями, що він підкупив поліцію та магістрат, і що, коли йому вдасться захопити Скотоферму й заволодіти купчою грамотою, права власності за ним буде визнано негайно. Крім того, із Вовчого поля доходили жахливі історії щодо жорстокості, з якою пан Фридерик поводиться зі своїми тваринами. Розповідали, як він закатував до смерті стару коняку, заморив голодом кілька корів, живцем спалив собаку, кинувши її в піч, а вечорами розважається, влаштовуючи півнячі герці, попередньо прив’язавши до пазурів нещасних птахів леза бритв. Кров скипала від люті, коли тварини слухали про знущання з їхніх чотириногих товаришів; часом навіть лунали заклики згуртуватися й напасти на Вовче поле, щоб вигнати звідти варварів-людей і дарувати тамтешнім тваринам свободу. Але Крикунець завжди радив їм уникати нерозважливих дій і цілком покластися па мудру стратегію товариша Наполеона.

Так чи інакше, але загальна лють і ненависть до пана Фридерика скипала на Скотофермі, як бурхлива хвиля. Тож одного недільного ранку Наполеон з’явився в клуні і пояснив, що зроду не вступав у жодні переговори з Фридериком щодо продажу йому деревини; треба зовсім себе не поважати, зауважив він, щоб узагалі мати справу з таким мерзотником. Голубам, яких і досі посилали за межі ферми для поширення звістки про Великий Бунт, було категорично заборонено залітати до Лисячого гаю, а гасло «Смерть людству!» велено замінити іншим, а саме «Смерть Фридерику!» Наприкінці літа було викрито ще одну із Сніжкових диверсій: виявилося, що вся пшениця рясно засмічена бур’янами, — наслідок одного із ранішніх нічних відвідин Сніжка, коли йому вдалося підмішати до насіннєвого фонду сім’я диких трав. Гусак, викритий як Сніжковий таємний агент, визнав перед Крикунцем свою вину і тут же порішив із собою, проковтнувши кілька ягід пасльону. Того ж дня тварини дізналися, що Сніжок — усупереч вельми поширеній омані—ніколи не одержував медалі Герой Скотоферми Першого ступеня: в цю оману ввів усіх сам Сніжок, поширивши після Битви під Корівнею міф про свої «ратні подвиги». Насправді ж його не тільки не було нагороджено, а, навпаки, піддано загальному осуду за боягузтво, виявлене на полі бою. Щоправда, почувши таке, дехто із старіших тварин недовірливо перезирнулися, але Крикунець за хвилину пояснив маловірам, що це в них просто рецидив старечого склерозу.

Восени, — а такої тяжкої, виснажливої осені тварини ще не пам’ятали, бо водночас доводилося й збирати врожай, — будівництво вітряка було завершено. Тепер треба було діставати устаткування, чим і зайнявся Хитрик, але найважче було позаду. Незважаючи на всі нестачі і злигодні, брак усякого досвіду, примітивні знаряддя праці, зриви й невдачі, нескінченні диверсії Сніжка, корпус майбутнього млина було здано точно у визначений строк. Того пам’ятного дня тварини, мало не валячись з ніг від утоми, знайшли в собі сили влаштувати навколо свого дітища справжній хоровод, сердечно поздоровляючи одне одного з великою трудовою перемогою: і справді, нова будова виглядала в їхніх очах навіть краще, ніж попередня. Та й стіни зараз були, як фортечні мури: щоб їх повалити, Сніжкові довелось би діставати динаміт! І пригадуючи, скільки поту було там пролито, всі водночас думали про те, як зміниться їхнє життя, коли закрутяться крила вітряка й по проводах потече струм із динамо-машини: від самої лиш уяви про це їхню втому як рукою зняло, і всі заходилися весело гасати довкола, струшуючи повітря переможними вигуками. Сам Наполеон у супроводі своїх собак і горластого півня з’явився на будівельний майданчик оглянути роботу; він особисто поздоровив тварин із великим досягненням і запропонував назвати майбутній вітряк Млином імені товариша Наполеона.

А за два дні тварин було запрошено на екстрені надзвичайні збори до великої клуні, де вони, онімівши від подиву, дізналися, що Наполеон вирішив продати деревину панові Фридерику. Завтра по неї приїдуть підводи із Вовчого поля. Виявилося, що весь той час, поки Наполеон проголошував свою непорушну і вічну дружбу з паном Пілкінгтоном, він тишком-нишком вів переговори з Фридериком і довів їх до успішного кінця.

Всі стосунки з Лисячим гаєм було негайно розірвано: на адресу пана Пілкінгтона відправили ноту, сповнену лайки та образ. Голубам було суворо наказано облітати Вовче поле і змінити гасло «Смерть Фридерику!». на інше, а саме — «Смерть Пілкінгтону!». Далі Наполеон запевнив тварин, що чутки про підготовку несподіваного нападу пана Фридерика на Скотоферму — груба провокація, як і наклепницькі байки про те, що ніби пан Фридерик жорстоко поводиться зі своєю худобою. Все це — злісні вигадки та підступні інсинуації Сніжка та його таємних агентів.

Виявляється, що Сніжок ніколи не переховувався у Вовчому полі, його й духу там зроду не було: весь цей час він розкошував ніде інде, як, у Лисячому гаю, з усіма тельбухами продавшись його власникові — панові Пілкінгтону.

Ця дипломатична хитрість Наполеона викликала у свиноти одностайний захват. Демонструючи дружбу з Пілкінгтоном, він примусив Фридерика підняти ціну на цілих дванадцять фунтів. Та справжній геній Наполеона в тому, пояснив Крикунець, що він не довіряє нікому, навіть тому ж таки Фридерикові. Той хотів був заплатити за ліс не готівкою, а так званим «чеком», себто звичайним клаптиком паперу, на якому було написано, що він належить оплаті. На, мовляв, тобі чек — і почекай! Та ще не народився той, хто б міг обвести товариша Наполеона довкола пальця. Він зажадав платню в справжніх п’ятифунтових банкнотах за принципом: спершу гроші, потім товар. Фридерик уже розрахувався; одержаної суми досить, щоб придбати для вітряка усе необхідне устаткування.

Тим часом тварини й не згледілися, як весь ліс уже був за межами Скотоферми. Коли відчалила остання підвода, в клуні було скликано ще одні загальні збори, на порядку денному яких стояло всього одне питання: «Огляд одержаних банкнот». Блаженно всміхаючись, сам Наполеон при обох своїх регаліях розташувався на солом’яній підстилці на помості; поруч з ним на порцелянові тарелі, взятій на кухні маєтку, лежали акуратно складений стосик п’ятифунтовок. Тварини вервечкою проходили повз поміст, і кожен надивлявся донесхочу. Боксер навіть протяг храп до тарелі й понюхав синенькі папірці, які здригнулися й зашелестіли під його могутнім подихом.