Скотоферма

Не минуло й тижня після вищезмальованих подій, як, риючись у підвалах садиби, свині випадково натрапили на ящик віскі, якого ніхто не помічав раніше, коли вони вперше переступили поріг будинку, щоб поселитися в ньому. Того вечора, аж до пізньої ночі, з садиби долунали звуки гучного співу, в якому, на величезний подив рядових мешканців ферми, можна було розрізнити мелодію гімну «До бидла Англії». А десь о пів на десяту із дверей чорного ходу зненацька вискочив хтось на чотирьох ногах у старому капелюху-котелку на голові, що в ньому пан Джоунс колись грав у крокет і, оббігши чвалом весь двір, знову гулькнув до будинку; тільки потім тварини збагнули, що то був товариш Наполеон. Зранку над фермою запанувала глибока тиша.

Аж до дев’ятої години ніде не хрюкнула жодна свиня. Нарешті, по дев’ятій з’явився Крикунець; він пересувався мляво й понуро, а очі були каламутні, а хвостик безсило повис: все промовляло за те, що бідолаха серйозно захворів. Коли всі зібралися, Крикунець згаслим голосом сказав, що повинен повідомити їм тяжку новішу. Товариш Наполеон лежить при смерті!

Відчайдушний лемент негайно перекрив його слова. Перед дверима маєтку тут же розстелили солому. Всі ходила навшпиньках. Зі сльозами на очах тварини запитували одне в одного, що вони робитимуть, коли їх навіки покине їхній любий Вождь.

Пронеслася поголоска, що, незважаючи на всі перестороги, Сніжкові усе-таки вдалося підсипати отрути в їжу Наполеона. А за дві години Крикунець вийшов з новим повідомленням. Ідучи від них, товариш Наполеон видав свою останню Урочисту Постанову: надалі вживання алкоголю на фермі буде каратися смертю.

Однак під вечір товаришу Наполеонові немов трохи полегшало, а наступного ранку Крикунець уже зміг повідомити, що їхній Вождь на шляху до видужання.

По обіді Наполеон уже приступив до роботи, а наступного дня стало відомо, що він відрядив Хитрика до Віллінгдона з метою добути яку-небудь літературу з технології гуральництва та броварства. Наступного тижня Наполеон постановив розорати невеличкий випас за садом, вже Давно відведений для тих тварин, котрі пішли на відпочинок. При цьому пояснювалося, що випас цей виснажився й потребує рекультивації; невдовзі ж стало відомо, що Наполеон пропонує засіяти його ячменем.

Приблизно в цей час на фермі стався дивний інцидент, не зовсім доступний розумінню більшості її мешканців. Якось уночі, десь близько дванадцятої, на подвір’ї щось лунко гупнуло, примусивши всіх тварин перелякано повибігати зі своїх стійл. Стояла місячна ніч. Під клунею, біля тієї стіни, на якій було записано Сім Заповідей, лежала поламана надвоє драбина. Поруч із пензлем у ратиці простягся бездиханний Крикунець, трохи віддалік на землі лежав ще не згаслий ліхтар та перекинуте відерце з фарбою. Собаки тут же оточили місце події і, допіру Крикунець застогнав і так-сяк підвівся, підхопили його під пахви й одвели до садиби. Жодна з тварин не могла доладу второпати, що б це все мало значити. Один лиш старий Бенджамін, який стояв собі осторонь і з загадковим виглядом кивав головою, показував, що йому все ясно, та добитися від нього живого слова було неможливо.

Та через кілька днів коза Муріелла, випадково перечитуючи для себе Сім Заповідей, раптом зауважила, що з’явилася іще одна, яку тварини засвоїли невірно. Так, їм усім здавалося, що зміст П’ятої Заповіді був такий: «Хай жодна тварина не п’є спиртного» — і крапка! Насправді ж там було ще два слова, на які вони чомусь не звернули уваги. Повний текст П’ятої Заповіді насправді виглядав інакше, а саме: «Хай жодна тварина не п’є спиртного надмірно».

Ніхто не міг із певністю сказати, коли загоїться розтрощене Боксерове копито, і вирішено було взятися за відбудову вітряка наступного ж дня після Свята перемоги. Боксер відмовився бодай на день піти на лікарняний і поклав собі поводитися так, щоб ніхто навіть не здогадався, як йому боляче. Тільки після роботи наважувався він признатися, як його непокоїть поранена нога. Конюшина приклала до ушкодженого копита примочку із пожованих нею цілющих трав й у присутності Бенджаміна умовляла Боксера, щоб берігся й бува не надірвався на роботі. «Конячі легені не вічні», — сказала вона йому, та Боксер й слухати її не хотів. У нього, сказав він, залишилась лише одна мета в житті: побачити як вітряк запрацює, ще до того, як він піде на відпочинок.

Спершу, як тільки вперше формулювалися закони Скотоферми, пенсійний вік для коней та свиноти було визначено в дванадцять років, для корів — у чотирнадцять, для собачні — дев’ять, для овець — сім, для курей, гусей та качок — в п’ять років. Було одностайно погоджено, що розмір пенсії має бути таким, щоб ветерани праці могли дожити віку безбідно. І хоча досі жодна тварина ще не вийшла па пенсію, останнім часом ця тема обговорювалася все частіше й частіше. Оскільки невеличкий випас за садом нині було розорано під ячмінь, подейкували, що буде відгороджено клапоть довгого лугу з метою відвести його під вигін для ветеранів праці. Казали також, що для коней пенсія становитиме п’ять фунтів зерна на день, а взимку ще й додатково п’ятнадцять фунтів сіна, а також по морквині чи, можливо, й по яблуку на голову в дні громадських свят. В кінці літа наступного року Боксер мав відзначити своє дванадцятиліття.

Тим часом життя далось непереливки. Зима виявилась такою ж холодною й затяжною, як і торік, а запас харчів навіть меншим. Щоденний раціон знову було скорочено для всіх тварин, крім хіба що свиноти та собачні. Поголівна харчова зрівнялівка — невтомно розтлумачував деяким радикалам та екстремістам Крикунець — несумісна з основними принципами скотинізму. Більш того, йому нічого не варто було науково довести всім і кожному, що насправді ніякого скорочення раціонів не відбувається, а всілякі безвідповідальні розмови про це — то чиста вигадка. Щоправда, пояснював він маловірам, останнім часом нам довелося провести перерозподіл продуктів харчування (Крикунець завжди волів уживати термін ПЕРЕРОЗПОДІЛ, вважаючи його більш науковим, ніж обивательське «скорочення»), та варто порівняти теперішнє становище на цьому фронті з тим, що було до Великого Бунту за часів тиранії Джоунса, як і сліпий побачить, що багато чого ми досягли.

— Що б ми, товариші, не взяли — овес, сіно, буряки, кормову ріпу, — тонким дзвінким голосом швидко говорив він, тут же наводячи найпереконливіші цифри, — всюди ми бачимо, як крива невпинного зростання нашого добробуту сягає все вище і вище. Й при цьому не треба забувати, що так само невпинно скорочуються наші трудодні і труднощі, підвищуються смакові та живильні якості питної води, ми стали жити не тільки краще, не тільки веселіше, але й, головне, довше, ніж раніше, а дитяча смертність у нас круто знизилася. Годі вже й доводити, що буквально на наших очах в наших стійлах стає дедалі більше дедалі чистішої та м’якішої і запашнішої соломи, в той час як усіляких кусаючих ґедзів, оводів, сліпаків, мух і навіть мошви в переліку на кожного з нас стає дедалі менше і менше, і цей процес триватиме далі і далі. Це саме можна сказати про кількість бліх на кожному з нас, товариші. Тварини безоглядно вірили кожному його слову. Правду кажучи, і сам пан Джоунс, і рівень тваринячого життя при ньому вже давно стерлися з їхньої пам’яті. Єдине, що тварини знали напевно, то це лиш те, що живуть вони в невилазних злиднях, холоді й голоді, хоча й тяжко працюють, не підводячи голів од землі, від зорі до зорі. Але, видима річ, раніше було ще гірше: їм усім так хотілося вірити в це! Не кажучи вже про те, що раніше всі вони були рабами, а нині вони не раби, бо раби — це не вони, вони — найвільніші тварини в усій окрузі, і в цьому вся суть, як невпинно доводив їм Крикунець.

Прибавилося і голодних ротів. Восени майже водночас опоросилося чотири молоді свиноматки, привівши навзагал аж тридцять одне порося. Молодняк був суцільно чорний, а що Наполеон був єдиним чорним кнуром на фермі, то неважко було здогадатися, хто їхній батько. Невдовзі і постановили, що заплановано побудувати в саду спецінтернат і вже зроблено відповідальні замовлення на імпорт цегли та будівельного лісу, а тим часом поросята проходили курс початкового навчання на кухні садиби під керівництвом самого Наполеона. В саду для них обладнали гральний майданчик, куди було суворо заборонено заходити дітям інших тварин. Під кінець року надійшла постанова, за якої при зустрічі на одній стежці свині і несвині, несвиня має давати свині дорогу; крім того, вся свинота, незалежно від звання та посади, дістала право носити по неділях на кінцях хвостиків подвійні бантики із зеленої стрічки.

Незважаючи на те, що минулий рік був загалом удалий, грошей на фермі не вистачало. А треба ж було закупити і цегли, і піску, і вапна для побудови школи, не забуваючи водночас заощадити й на купівлю устаткування для вітряка. Гроші були потрібні й на придбання достатньої кількості гасу та свічок для освітлення садиби, цукру для товариша Наполеона (решті свиноти вживання цукру було суворо заказано, як небезпечного для здоров’я продукту), а також усілякого інструменту й реманенту: молотків, цвяхів, вірьовки, вугілля, дроту, бляхи, а також собачих галет. Було реалізовано за межами ферми стіг сіна й половину врожаю картоплі, а за новим контрактом щотижня вивозилося по шістсот яєць, що не могло не позначитися на поголів’ї курей: приріст у курятнику майже припинився. Вже й без того зменшений у грудні, харчовий раціон тварин був додатково зменшений у лютому, а для економії гасу в стійлах скасували нічне освітлення. Та свиноту все це обминало і якимось дивним чином вона гладшала просто на очах. Якось у кінці лютого під вечір по всьому подвір’ї розлився теплий і густий ситний запах, подібного якому зроду не знали тварини; ішов він із невеличкої броварні за кухнею, занедбаної ще за часів пана Джоунса. Хтось упізнав аромат смаженого ячменю, і вся худоба жадібно повитягувала морди в бік кухні, сподіваючись, що там варять мішанку їм на вечерю. Та ніякої вареної мішанки на вечерю ніхто із них так і не побачив, а наступної неділі було оголошено постанову, за якою весь урожай надалі резервуватиметься виключно для свиней. Випас за садом з весни буде зорано й засіяно ячменем. А потім на подвір’я просочилася звістка, що свинота одержує по кухлю пива на день, тоді як порція Наполеона — повна супниця із порцелянового сервізу «Краун Дербі».

Та всі ці окремі злигодні значною мірою компенсувалися гордим усвідомленням того безперечного факту, що тепер кожна тварина ні перед ким не гне шиї, як це було за старих часів. Вони мали право на власну пісню, право на власні висловлювання, право на влаштування власних мітингів та демонстрацій. Наполеон постановив, щоб раз на тиждень влаштувалися так звані «стихійні демонстрації» з метою прославлення досягнень на перемог Скотоферми. В призначений час тварини повинні були стихійно залишати роботу і, зібравшись на подвір’ї, марширувати вздовж кордонів ферми по-військовому: першою мала йти колона свиноти, потім колона кінноти, далі корівня, за нею вівчарня, нарешті, птаство. Собачня супроводжувала процесію з обох боків, а попереду всіх по-стройовому крокував Наполеонів чорний півень-сурмач. Боксер та Конюшина йшли слідом, несучи зелений стяг з рогом та копитом і прикрашений гаслом «Хай живе товариш Наполеон!».. Демонстрація закінчувалася привсетваринним читанням нових віршів, складених на честь товариша Наполеона, та ще однією промовою Крикунця з переліком цифр, що свідчили про епохальні досягнення у виробництві харчів за останній тиждень. На підтвердження цих небачених доти досягнень гримів рушничний салют. Із найбільшим ентузіазмом поспішали на стихійні демонстрації вівці, і коли хто-небудь скаржився (часом дехто із тварин дозволяв собі вільності, якщо поблизу не було нікого із свиноти чи собачні), що вони лише марнують час і мерзнуть на холоді, вівці одразу ж заглушали їх гучноголосим меканням-беканням «Чотири ноги — то добре, дві ноги — то кепсько». Та більшості тварин подобалися ці збіговиська. Їм було приємно і втішно зайвий раз усвідомити, що, як би там не було, а над ними вже немає панів і що працюють вони для власного ж блага. І тому, коли лунали пісні, крокували колони, повідомлялися свіжі дані про нові досягнення, гримів салют, майоріли прапори й кукарікав півень, то всі на якийсь час майже забували про порожнечу в засіках і шлунках.

У квітні Скотоферму було проголошено Тваринною Республікою, а відтак належало обрати Президента. На цю посаду висунувся лише один претендент — товариш Наполеон, якого й було обрано одностайно. Того ж дня стало відомо, що виявлено нові документальні дані про ганебні подробиці злочинних зв’язків Сніжка з паном Джоунсом. З’ясувалося, що, всупереч попереднім уявленням, Сніжок не лише з властивою йому підступністю намагався унеможливити перемогу тварин у Битві під Корівнею, але й відкрито воював на боці пана Джоунса. Більше того, ніхто інший, як саме Сніжок був справжнім головнокомандуючим об’єднаних людських сил і повів їх в атаку зі словами «Хай живе людство!» на устах. І якщо дехто із тварин ще пригадує ту рану, яку дістав у Битві під Корівнею Сніжок, то нехай знають, що залишили її на спині цього зрадника і найлютішого ворога всіх тварин грізні сталеві ікла товариша Наполеона.

Посеред літа тварини з подивом побачили, що на ферму звідкілясь повернувся старий крук Мойсей, загадково зниклий кілька років тому. Зовні він аніскілечки не змінився, як і раніше, відмовлявся працювати фізично і повторював знову і знову свої старі побрехеньки про Льодяникову гору. Злетівши на пеньок, він махав своїми чорними крилами і годинами провадив своєї, аби було кому слухати.

— Там, нагорі, товариші, — бувало, врочисто починав він, тицяючи в небо своїм величезним чорним дзьобом, — високо над нами, понад отією он темною хмарою, стоїть Льодяникова гора, блаженний край, куди рано чи пізно всі ми, нещасні тварини, підемо відпочивати після праведних трудів наших!

Мойсей присягався, що вже побував там особисто, злетівши якось понад ту чорну хмару, і на власні очі бачив безкраї лани люцерни, огороджені живоплотом, на якому росли вівсяне печиво та цукор-рафінад. Було чимало тварин, які йняли цьому віри. Оскільки наше земне життя, міркували вони, минає в тяжкій праці й нескінченних злигоднях, то хіба ж не природно припустити, що десь має бути й інший, кращий, справедливіший світ? Однак ставлення свиноти до Мойсея зрозуміти було дуже важко. З одного боку, свині в один голос заявляли, що всі Мойсеєві теревені про Льодяникову гору — суцільна брехня. З другого ж, ніхто з них не намагався прогнати його геть із Скотоферми, — бодай як злісного неробу, більш того — його навіть узяли на спецпостачання, видаючи по півсклянки пива на кожний трудодень.