Скотоферма

Тварини були вкрай уражені тим, що Сніжок міг піти на такий підступний злочин. Пролунав загальний крик обурення, і кожен заходився міркувати, як він захопить Сніжка живцем, коли той знову навідається на ферму. А за мить у траві поблизу горба було виявлено відбитки свинячих ратиць. Щоправда, їх можна було простежити лиш на відстані кількох ярдів, але вони вели до дірки в огорожі. Ретельно обнюхавши сліди, Наполеон оголосив, що належать вони нікому іншому, як Сніжкові. На його думку, все свідчило про те, що прийшов Сніжок із боку Лисячого гаю.

— Ні хвилини зволікання, товариші! — гукнув Наполеон після того, як сліди було ідентифіковано. — На нас чекає робота. Цього ж ранку ми починаємо відбудову вітряка, і будемо будувати його всю зиму, незалежно від погоди. Ми дамо зрозуміти цьому жалюгідному зрадникові, що нас не так легко зупинити. Всі наші плани залишаються в силі, пам’ятайте це, товариші. Ми закінчимо будівництво вітряка в належний строк, і ні на день пізніше. Тож уперед, товариші! Хай живе наш вітряк! Хай живе Скотоферма!

Такої жорстокої зими давно не було. Слідом за штормовими вітрами пішли холодні дощі з голольодом та повалив сніг. Потім ударили люті морози, які простояли аж до початку березня. Відбудовуючи вітряк, тварини не знали перепочинку, добре усвідомлюючи, що весь навколишній світ стежить за ними і що підступний рід людський тільки й чекає, щоб намічені строки зірвалися.

Водночас люди вперто стояли на тому, що між поруйнуванням вітряка та Сніжком немає нічого спільного: вітряк повалився лише через те, що його тонкі стіни не витримали натиску бурі, казали вони. Тварини ж були переконані, що справа не в стінах, хоча й постановили потовщити їх при відбудові до трьох футів заміть колишніх вісімнадцяти дюймів. Звичайно, для цього потрібно було значно більше будівельних матеріалів, передусім каміння. Але протягом тривалого часу не вдалося приступити до роботи, оскільки весь кар’єр було засипано талим снігом. Із морозами прийшло певне полегшення, та робота була тяжка, а колишнього ентузіазму не було, як і загальної віри у близьке світле майбутнє. Холод і голод стали постійними супутниками їхнього життя. Далебі, тільки Боксер та Конюшина не занепадали духом. Мало не щодня Крикунець виступав із дедалі яскравішими вимогами про радість та велич героїчної праці, що ставить найостаннішу із тварин на цілу голову вище будь-кого із людей, і їх, звичайно, слухали всі, хоча більшість худоби значно краще надихав повсякденний приклад невтомного Боксера з його незмінним гаслом «Я працюватиму ще краще».

Десь на початку січня почалися перебої з харчами. Різко зменшилися порції зерна, й було оголошено, що натомість видаватимуть більше картоплі. Потім однак з’ясувалося, що більша частина запасів картоплі замерзла в буртах, не досить добре прикритих із осені. Голод невблаганно зирив їм у вічі.

Було життєво необхідно приховувати цей факт від решти світу. Збадьорені падінням вітряка, люди пустили в хід нові брехні щодо Скотоферми. Знову пішли чутки, що всі тварини здихають з голоду чи від хвороб, що між ними розгорілася жорстока усобиця і на фермі практикуються пожирання дітей і суцільний канібалізм. Наполеон не чекав нічого доброго від того, що люди дізнаються про справжнє становище з харчами на фермі, і вирішив використати пана Хитрика для активної контрпропаганди. Доти тварини, як правило, не зустрічалися з паном Хитриком під час його щотижневих візитів, але тепер кільком спеціально одібраним вівцям було велено ходити за ним слідом, час од часу повторюючи, що порції кормів невпинно ростуть. Крім того, Наполеон видав секретний наказ наповнити майже порожні засіки піском, а зверху присипати його залишками дерті й зерна. Під якимось вірогідним приводом пана Хитрика ніби між іншим провели повз підготовлені таким чином засіки і Наполеонова геніальна вигадка пройшла на всі сто. Повернувшись додому, пан Хитрик готовий був заприсягтися перед усім світом, що із запасом харчів у тварин Скотоферми немає жодних проблем.

І все одно під кінець січня стало ясно, що треба за всяку ціну добути хоч трохи зерна. В ці дні Наполеон лиш уряди-годи показувався надворі, проводячи весь час у маєтку, всі входи до якого день і ніч охороняли вовкоподібні пси. Кожний його вихід скоріше нагадував церемоніальну процесію: Наполеон ішов у супроводі шести собак, які люто гарчали на кожного, хто мав нахабство наблизитися. Траплялося, що його не бачили навіть на ранкових недільних зборах: всі його чергові постанови зачитував хтось із свиноти, здебільшого це був Крикунець.

І от одного недільного ранку Крикунець оголосив, що кури, котрі щойно сіли на яйця, повинні здати їх усі — до останнього і негайно. Наполеон уклав контракт на поставку чотирьохсот яєць щотижнево. За виручені гроші можна буде придбати зерно й інші необхідні продукти, що дасть фермі можливість протриматися бодай до початку літа, коли становище зміниться на краще само по собі.

При цій звістці квочки підняли страшенний ґвалт. Хоча свого часу їх попередили, що така патріотична жертва з їхнього боку може стати необхідною, ніхто з них не вірив, що до такого може дійти. Вони вже налагодилися висиджувати курчат до весни й залементували в один голос, що забирати з їхніх гнізд яйця під цю пору рівнозначно масовому вбивству немовлят. Так на фермі вперше після вигнання пана Джоунса сталося те, що можна було кваліфікувати як бунт чи принаймні заколот. Під керівництвом трьох молодих чорних мінорок квочки вирішили за всяку ціну зірвати антигуманні наміри Наполеона, Вони постановили собі нестися, злітаючи на крокви, звідки яйця падатимуть на підлогу й розбиватимуться вщент. Наполеон відреагував швидко й безжально. Він наказав негайно зняти квочок із постачання й оголосив, що кожну тварину, яка поділиться з ними бодай зернятком, буде скарано на горло. Відповідальність за виконання цих наполегливих вказівок було покладено на собак. Не минуло й тижня, як курячий заколот припинився: квочки одна по одній капітулювали й повернулися до своїх гнізд. Дев’ятеро з них за цей час узагалі віддали богові душі. Їхні трупи було закопано на звалищі і, згідно офіційним повідомленням, здохли вони від чумки.

Хитрик про все це й гадки не мав: яйця справно і в належних кількостях щотижня заповнювали фургон бакалійника і йшли за призначенням.

Тим часом Сніжок не подавав жодних ознак життя — так, неначе його ніколи й не було. Ходили чутки, що він ховається на одній із сусідніх ферм — чи то у Лисячому гаю, чи то у Вовчому полі. На ту пору Наполеонові вдалось ледь поліпшити свої стосунки із сусідами. Сталося це завдяки тому, що на подвір’ї вже майже десять років, відколи вирубали буковий гайок, лежав стос деревини. Вона була витримана найкращим чином, і пан Хитрик порадив Наполеонові продати дерево: і пан Пілкінгтон, і пан Фридерик вирвали б його з руками. Наполеон вагався, не знаючи, на кому зупинити свій вибір. Тільки чомусь виходило так, що варто було Наполеонові почати домовлятися з паном Фридериком, як виявлялося, що Сніжок переховується в Лисячім гаю, а тільки він вступав у переговори з паном Пілкінгтоном, як Сніжок тут же об’являвся у Вовчім полі.

Та вже в перші дні весни зненацька відкрилися факти, які не могли не стривожити мешканців ферми. Виявилося, що кожної ночі Сніжок навідувався на ферму! Всіх так занепокоїла ця звістка, що мало хто міг того вечора заснути у своїх стійлах. Як стало відомо, щоночі під покровом темряви він пробирався на ферму й робив шкоду. Він крав зерно, перекидав відра з молоком, трощив яйця, витоптував посіви, обгризав кору на фруктових деревах. Тепер було ясно, що всі їхні невдачі мали одне джерело: капості Сніжка. У маєтку розбилася віконна шибка — Сніжок, зіпсувався водогін — знову Сніжок: це він ще раз побував тут минулої ночі і залишив сліди; коли ж раптом зник ключ від сараю, ніхто не сумнівався, що це саме Сніжок особисто вкрав його й утопив у криниці. Цікаво, що ця точка зору не змінилася навіть після того, як ключа було знайдено під мішком із дертю.

Корови, як одна, заявили, що ночами, коли вони сплять, Сніжок тишком-нишком проникає в їхні стійла й видоює молоко. Існувала підозра, що пацюки, які особливо шкодили тієї зими, були агентурою Сніжка.

Наполеон постановив провести якнайповніше розслідування диверсійної діяльності Сніжка. В супроводі собак — решта тварин йшла за ним слідом на належній відстані — він пильно оглянув всі господарчі споруди. Через кілька кроків Вождь зупинявся й обнюхував ґрунт у пошуках слідів Сніжка, що їх, як він сам казав, міг би виявити навіть уночі. Він обнюхав кожен закуток у клуні, в корівні, в курнику, на городі — і майже всюди виявив неспростовні ознаки недавньої присутності Сніжка. Притуливши рийку до землі, Наполеон робив кілька глибоких вдихів і горлав страшним голосом: «Сніжок! Він і тут побував! Мене не обдуриш!» —і при слові «Сніжок» усі присутні пси одностайно шкірили зуби й гарчали так, що кров стигла в жилах.

Тварини були перелякані до краю. Їм здавалося, що Сніжок — це якийсь безплотний злий дух, який ні на мить не залишає їх, перетворюючи все їхнє життя на суцільні муки. Під вечір Крикунець зібрав усю громаду і з виразом неприхованої тривоги на писку повідомив, що має важливі новини.

— Товариші, — знервовано смикаючись, вигукнув Крикунець, — щойно з’ясувалися жахливі речі. Сніжок із тельбухами продався панові Фридерику з Вовчого поля, котрий замишляє зненацька напасти на нас і захопити нашу ферму. З самого початку нападу Сніжок правитиме йому за поводиря. Та коли б тільки це! Ми от гадали, що причиною Сніжкового заколоту були його пиха й марнолюбство. На жаль, товариші, ми помилилися. Ви знаєте, в чому полягала істинна причина? З самого початку Сніжок був заодно з паном Джоунсом. Він змалку служив у нього потайним агентом. Нині це неспростовно доведено документами, яких він не встиг знищити: тепер вони в наших ратицях. Як на мене, товариші, то це. багато що нам пояснює. Варто пригадати хоча б те, як по-зрадницьки поводився він під час битви під Корівнею, прагнучи за всяку ціну — та, на щастя, безуспішно — забезпечити перемогу нашим найлютішим ворогам, прагнучи нашої з вами поразки й погибелі!

Тварини заціпеніли. На тлі такої підступності Сніжка навіть повалення ним вітряка здавалося вже незначною дрібничкою. У них забракло уяви сприймати все це відразу, з першої хвилини. Адже всі ще пам’ятали, чи думали, що пам’ятають, як Сніжок підняв і повів їх усіх за собою у Битві під Корівнею, як він надихав їх відвагою, як навіть заряд шроту із рушниці пана Джоунса ні на мить не примусив його зупинитися, незважаючи на поранення. Як можна було ні сіло, ні впало, пов’язати все це з тим, що Сніжок був на боці Джоунса? Навіть Боксер, який волів не задавати зайвих запитань, відчув неабиякий сумнів. Він ліг, підібгав передні ноги, заплющив очі й заходився через силу наводити лад у своїх думках.

— А от я в це не вірю, — нарешті мовив він. — В Битві під Корівнею Сніжок бився, як лев. Я бачив це на власні очі. Та хіба ж ми самі не дали йому Героя Скотоферми Першого ступеня, як тільки битва скінчилася?

— І це була наша велика помилка, товариші. Бо тепер ми знаємо — і все. це чорним по білому написано у знайдених нами секретних паперах, — що насправді він намагався заманити нас у пастку.

— Але ж його було поранено, — нагадав Боксер. — Ми всі бачили, як текла кров.