Повелителі мечів

- Значить, існує небезпека?

- З чого ти взяв?

Корум задумався. Ризикнути чи ні? Прийняти огидний подарунок, щоб спробувати вижити, вбити Гландита і звільнити Раліну, або

відмовитися і приготуватися до смерті, щоб раз і назавжди покінчити з усіма неприємностями?

- Подумай про знання, які ти придбаєш, скориставшись моїм подарунком. Подумай про чудеса, які ти побачиш під час подорожі. Жоден

смертний не проникав ще у володіння Валета Мечів! І не забувай, що він винуватець всіх твоїх…

Корум перестав слухати. Він зважився.

- Я згоден!

- Яка честь для мене, - іронічно зауважив Шуль. Він наставив на Корума палець, і вадагський принц відлетів на інший кінець кімнати і

впав на купу кісток.

Він спробував підвестися, але раптово відчув, що повіки його змикаються.

- Приємних снів, магістр Корум, - сказав Шуль.

***

Він стояв у тому ж залі, де вперше побачив Шуля. Права очниця Корума ще пульсувала від нестерпного болю.

Ліву руку Корума, здавалося, різали тупими кинджалами. Він спробував озирнутися, але нічого не побачив крізь туман, застилаючий очі.

Потім він почув страшний крик Раліни і сліпо кинувся на її голос.

- Раліна! Де ти?

- Я… я тут… Що з тобою зробили?

Правою рукою Корум доторкнувся до лівої очниці. Щось тепле заворушилося під його пальцями. Око! Дивної, незвичайної форми око

Рінна! Зір поступово повертався до Корума.