Повелителі мечів

втратив над ним усяку владу, і це жахливо мене нервує!

- Ти втратив владу над маркграфом Мойделем? перепитала Раліна.

- Так, так, так! Він помер остаточною смертю! Занадто багато сил довелося б витратити, щоб знову оживити його.

- Дякую тобі за те, що ти дав йому свободу, - сказала Раліна.

- Можеш повірити, я цього не хотів. Магістр Корум поставив мене в таке становище, що я змушений був піти йому на поступки. - Принц

Шуль глибоко зітхнув. - Нічого, в морі повно утоплеників. Доведеться підшукати собі новий корабель.

Раліна зомліла. Корум ледве встиг підхопити її однією рукою.

- От бачиш! - З гордістю вигукнув Шуль. - Я ж казав, що мабдени втрачають розум, коли я з’являюся перед ними!

- Перш ніж ми продовжимо розмову, Шуль, - сказав Корум, - нам з Раліною необхідно поїсти, привести себе в порядок, відпочити і хоч

трохи прийти в себе.

Шуль зник.

Через кілька секунд у залі з’явилося все необхідне, щоб задовольнити найсуворіші вимоги Корума. Втім, у вадагського принца не

викликало сумнівів, що Шуль могутній чаклун, і що він божевільний. Корум обережно роздів Раліну, помив її і уклав в ліжко. На

мить отямившись, вона затремтіла від страху, але, впізнавши Корума, посміхнулася.

- Спи спокійно, Раліна, - лагідно сказав він. - Все в порядку.

Вона заснула, як дитина.

Корум прийняв ванну і підійшов до столу, на якому були акуратно розкладені одяг та озброєння. І те, й інше було вадагським. Корум

побачив червону мантію, яка, поза всяким сумнівом, колись йому належала.

Він почав обмірковувати дивне положення, в якому опинився, уклавши договір з аморальним чаклуном з острова Сві-ан-Фавна-Бруль.

Глава 2