Повелителі мечів

- А як поставляться до цього Боги?

- Багато залишаться незадоволені, якщо дізнаються, ким став магістр Корум. Але вони не дізнаються.

- Ти нешанобливий до Богів, чаклун, - суворо сказала Раліна. - Може, Корум не розуміє того, що ти з ним зробив, зате я чудово розумію, що смертні зобов’язані коритися законам природи. Ти порушив їх і понесеш покарання, а разом з тобою загинуть усі, над ким ти мав владу.

Ведмідь недбало відмахнувся лапою.

- Ти недооцінюєш моїх сил. Скоро я стану всемогутнім і зможу схрестити свій меч з будь-яким Богом-хвальком!

- У тебе - манія величі! Ти - самий звичайний смертний чаклун!

- Замовкни, пані Раліна! Негайно замовкни! Якщо ти будеш розмовляти зі мною в такому тоні, я уготую тобі долю куди більш

страшну, ніж та, якої ти уникла! Тільки тому, що мені потрібен магістр Корум, я не пристукнув вас обох, як мух! Притримуй язичок!

- Ми знову втрачаємо час, - втрутився Корум. - Мені б хотілося якомога швидше виконати твоє доручення і отримати свободу для себе, і

для Раліни.

Ведмідь пирхнув.

- Даремно ти проявляєш турботу про це створіння, - сказав він. - Всі жінки однакові; бояться глибоких знань і не розуміють темних

сил, які дають мудрість і владу над світом.

- Поговоримо про серце Валета Мечів, - запропонував Корум. - Як його можна вкрасти?

- Ходімо, - сказав Шуль.

***

Вони стояли у величезному саду. На небі сяяло червоне сонце. Від квітів розтікався задушливий аромат. Листя було темним, майже

чорним, і тихо шурхотіло.

Шуль знову прийняв образ юнака в недбало накинутій на плечі блакитній накидці. Він повів Корума по стежці.

- Я доглядаю за цим садом тисячу років, - повідомив він, - і виростив багато дивовижних квітів. Він займає більшу частину мого