Повелителі мечів

Лучники, там розташовані, знову випустили в варварів стріли, але тепер вже, здавалося, ніщо не могло вплинути на результат битви.

Пліч-о-пліч з Корум билися не більше дванадцяти чоловік. Ще кілька хвилин, і всі вони загинуть.

По сходах швидко спускався Белдан. Спочатку Корум вирішив, що підійшло підкріплення, але позаду юнака він побачив лише двох солдатів.

- Принц Корум! - На вадагського принца напали двоє варварів, і він не зміг відповісти. - Принц Корум! Де пані Раліна?

Корум знайшов в собі нові сили. Вдаривши мечем в мідну маску, він убив одного з нападників, потім підвівся на стременах,

відштовхнувся і зіскочив з коня на сходи.

- Що сталося?! Раліна в небезпеці?

- Не знаю, принц. Її ніде немає. Боюся…

Корум помчав по сходах, перестрибуючи через сходинки.

Шум битви якось дивно змінився. Варвари злякано закричали. Корум зупинився і подивився вниз.

Вершників у мідних касках охопила паніка. Кидаючи зброю, штовхаючи один одного, вони відступали з холу у двір, а потім за ворота.

Корум не розумів, що сталося, але йому ніколи було затримуватися.

Задихаючись, він добіг до своїх апартаментів і навстіж розчинив двері.

- Раліна! Раліна!

Немає відповіді.

Всюди валялися трупи захисників замку і варварів, які проникли у приміщення через погано прикриті вікна. Невже Раліна потрапила в

полон? Несподівано він почув на балконі її кімнати якісь дивні звуки.

Протяжний спів… За все своє життя Корум не чув подібного співу. Він обережно пішов вперед.

Раліна стояла на балконі і співала. Її одяг коливався під поривами вітру, як різнокольорові паруси. Очі незрячим поглядом вп’ялися

вдалину, звуки в горлі переливалися і вібрували.