Повелителі мечів

- Ти називаєш таке існування життям?

- Воно краще, ніж смерть.

- Значить, смерть ще страшніше, ніж я думав.

- Так, принц Корум. Ми - раби Шуль-ан-Джайвана, тому що загинули у водах його острова. А тепер відпусти мою дружину.

Корум міцно притиснув до себе Раліну.

- Ні. Хто такий Шуль-ан-Джайван?

- Повелитель Сві-ан-Фавна-Бруль.

Надія ненажерливого Бога! Той самий острів, на який Корум хотів відправитися, коли любов до Раліни змусила його відкласти подорож на

невизначений термін.

- Відпусти мою дружину, принц Корум. Вона повинна піднятися на борт.

- Ні. Що ти можеш мені зробити? Ти мертвий, і твій вид лякає лише неосвічених варварів.

- Ми врятували тобі життя. Дай і нам можливість жити. Раліна повинна піти в плавання разом з нами.

- Мертві егоїстичні! - Труп кивнув, і світло в очних западинах померкло.

- Ти правий, принц Корум.

Команда корабля прийшла в рух. Ноги зачовгали по слизькій палубі.

Гниюча плоть била по кістках скелетів. Корум позадкував, не випускаючи Раліни, але вона пручалася щосили, і він утримував її з

великими труднощами. Задихаючись, Корум спробував напоумити її.

- Раліна, я знаю, ти ніколи не любила чоловіка, навіть коли він був живий. Ти любиш мене, Раліна. А я люблю тебе. Наша любов

сильніша будь-яких договорів!

- Я повинна з’єднатися зі своїм чоловіком, - повторива вона неживим голосом.