Повелителі мечів

Він наздогнав її біля самих сходнів і міцно схопив за плече здоровою рукою.

Здавалося, вона впізнала Корума, але тим не менше спробувала вивільнитися і піднятися на корабель.

- Раліна!

Реальність виявилася гірше кошмарних снів, які він бачив після знищення замку Ерорн.

- Раліна! Який договір ти уклала, щоб врятувати нас? Навіщо ти йдеш на цей корабель?

- Щоб з’єднатися зі своїм чоловіком, - відповіла вона холодним, неживим голосом.

- Ні, Раліна. Такий договір безчесний, а значить, його умови не треба виконувати. Це жахливо. Це… це… - Він хотів сказати, що

це - ілюзія, що вони стали жертвами страшної галюцинації - Ходімо зі мною, Раліна. Нехай корабель мерців повернеться в морські

глибини…

- Я повинна піти разом з ними. Така умова договору. Він обняв її, намагаючись відтягнути від сходнів, і раптово почув голос, який

пролунав, здавалося, не у вухах, а в мозку Корума, змусивши його зупинитися.

- Вона піде разом з нами, вадагський принц. Так буде. - Корум подивився на капітанський місток. Мертвий маркграф величним жестом

витягнув руку вперед.

Зелені вогні в очних западинах яскраво виблискували.

Неймовірним зусиллям волі Корум змусив себе сконцентруватися, подивитися на світ другим зором.

Даремна праця: корабель-привид був у кожному з п’яти вимірів.

- Я не відпущу її, - сказав він. - Ваш договір безчесний. Чому Раліна повинна загинути?

- Вона не загине. Зараз вона спить, але скоро прокинеться.

- На дні морському?

- Ні. Маркграфиня оживила наш корабель. Без неї ми потонемо. Якщо вона підніметься на борт, ми будемо жити.