Повелителі мечів

Швидко стемніло, але битва не вщухала. Варвари оточили замок з усіх боків. Корум бачив, як ряд за рядом воїни в мідних касках

направляли низькорослих коней у воду і пливли до острова.

Гландит і денледіссі залишалися на березі, не приймаючи участі в битві.

Мабуть, Гландит не збирався ризикувати своїми людьми і чекав, коли доля замку буде вирішена.

Віроломство герцога Края дало Корум нову поживу для ненависті. Коли ж вадагський принц побачив, як Гландит, використовуючи забобонних варварів, посилає їх на смерть заради досягнення своїх корисливих цілей, він остаточно переконався, що його первісне судження про ватажка денледіссі було вірним: ця людина осквернить все, до чого доторкнеться.

Тим часом захисники замку гинули один за іншим. Зі ста п’ятдесяти чоловік п’ятдесят були вбиті або важко поранені, ті, що залишилися в живих тримали оборону з великими труднощами.

Корум обходив фортечну стіну, підбадьорюючи людей, але у них не залишилося свинцю і майже закінчився запас ядер і стріл. Незабаром

їм доведеться схопитися з противником врукопашну.

Настала ніч. При світлі запалених стріл було видно, що варвари оточили замок з усіх боків. Вони продовжували атакувати ворота. Таран

раз за разом бив в дерев’яні стулки, які скрипіли все сильніше і сильніше.

Корум наказав запалити факели і зібрав усіх людей, здатних носити зброю, у дворі. Вони сіли на коней і розташувалися півколом позаду

лучників.

Ворота впали. Радісно закричавши, варвари ринули у двір.

Вогонь грав на мідних масках, від чого вони здавалися ще більш страшними і потворними.

Лучники встигли спустити тятиви тільки один раз, а потім розступилися, даючи дорогу кавалерії на чолі з Корумом.

Вадагський принц змахнув мечем, і голова першого нападника полетіла з плечей. Кров фонтаном вдарила в небо і, падаючи, загасила

один з факелів.

Забувши і про втому, і про рану, Корум рубав направо і наліво, вибиваючи вершників з сідел, розколюючи шоломи і черепа, відрубуючи

кінцівки. Але під натиском переважаючих сил противника захисники замку відступали все далі і далі, поки не опинилися а великому холі

палацу на нижньому майданчику сходів.