Повелителі мечів

Корум заглибився в читання. Почерк у маркграфа був акуратний, але не мав жодних індивідуальних особливостей. Складалося таке

враження, що з вадагського рукопису сліпо зняла копію людина холодна і бездушна. Втім, розбирати текст не становило жодних проблем.

У двері постукали. Раліна відкрила і побачила на порозі солдата.

- Мене послав Белдан, міледі, - повідомив він. - Він просить принца Корума піднятися на фортечний мур. Корум відклав рукопис в

сторону.

- Іду. Раліна, прослідкуй, щоб мені підготували зброю і обладунки. - Вона кивнула. Корум вийшов з кімнати.

***

Відлив закінчився, Белдан щось кричав воїнам, що стояли на березі.

Повільний барабанний стук не замовкав ні на секунду. Мабдени не відповідали.

Белдан повернувся до Корума.

- Вони немов води в рот набрали. Кричиш, наче до покійників. Ніколи б не подумав, що варвари здатні дотримуватися залізної дисципліни. По-моєму, ми чогось не враховуємо.

У Корума виникло таке ж відчуття.

- Навіщо ти послав за мною, Белдан?

- Я помітив в лісі якийсь рух. І крізь просвіти дерев іноді видно золотий блиск. Кажуть, у вадагів гострий зір. Поглянь, принц

Корум, може, тобі вдасться розібратися, що там відбувається.

Корум гірко посміхнувся.

- Одним оком багато чого не побачиш. Тим не менше він пильно подивився в напрямку, вказаному Белданом. Так, юнак безсумнівно був

правий. Корум примружився і несподівано зрозумів, що бачить серед дерев позолочений фургон.

Раптово він прийшов у рух. Четвірка рябих коней тягнула його, а керував ними, стоячи на весь зріст, високий воїн.

Корум впізнав його. Шолом з крилами, шкіряна куртка, кольчуга, хутряна шуба, довга борода, гордовита постава.