Повелителі мечів

- Постарайся не звертати на нього уваги. Вони намагаються взяти нас на змор; чекають, коли ми послабимо пильність. - Він швидко збіг

сходами і ввійшов в апартаменти, які займав з Раліною на другому поверсі палацу.

Вона сиділа біля столу, заваленого рукописами. Почувши кроки Корума, Раліна обернулася і спробувала посміхнутися.

- Настав час розплати за нашу любов, - сказала вона. Він здивовано подивився на неї.

- Я погано знайомий зі звичаями мабденів. Пробач, я не зрозумів…

- А я просто дурна! Не звертай на мене уваги, Корум. Ти навіть уявити собі не можеш, як мені прикро, що вони напали на нас саме

зараз. Вперше за сто років…

- Що ти дізналася з записок маркграфа?

- Наші слабкі місця. Наші сильні сторони. Як захищати замок. Я вже розставила людей по місцях. Тепер ми розплавляємо свинець.

- Навіщо?

- Ти розбираєшся у військовому мистецтві ще менше, ніж я! Розплавлений свинець ллють на голови загарбникам, коли вони видираються по

стінах замку.

Корум затремтів.

- Хіба можна бути такими жорстокими?

- Ми не вадаги, Корум. І б’ємося не з надрагами. Мені здається, ти на своєму досвіді переконався в жорстокості варварів…

- Ти права. Знаєш, я теж хочу прочитати трактат маркграфа. Схоже, він був людиною, яка вміла тверезо оцінити обстановку.

- Так, - лагідно сказала вона, простягаючи йому рукопис. - Мій чоловік був реалістом…

Вперше за весь час їхнього знайомства Раліна заговорила про чоловіка, і Корум вирішив скористатися цим і задати їй кілька запитань,

але вона немов прочитала його думки і помахала в повітрі своєю витонченою ніжною ручкою.

- Читай швидше, Корум. Трактат написаний на стародавній мові, яку ми перейняли від вадагів.