Повелителі мечів

бібліотеці - читає записки свого покійного чоловіка. Колись він написав трактат про захист замку Мойдель. Маркграф був упевнений, що в

один прекрасний день кінські племена об’єднаються.

- Шкода, я не знав про цей трактат, - пробурмотів Корум і повними грудьми вдихнув холодне весняне повітря. - Невже серед наших

солдатів немає жодної людини, яка має хоч якийсь військовий досвід?

- Ні, принц Корум.

- Значить, всім нам доведеться вчитися.

- Так, принц Корум. На сходах почувся шум кроків, і на фортечну стіну вийшли одягнені в яскраві обладунки воїни. Кожен з них тримав

у руках лук і сагайдак зі стрілами. У кожного на голові був шолом з твердої раковини гігантської морської устриці.

Кожен з них боявся, але робив вигляд, що йому невідомо почуття страху.

- Ми спробуємо вступити з ними в переговори, - тихо сказав Корум. - За кілька годин почнеться приплив, і дамба знову сховається під

водою. Ми виграємо час і встигнемо підготуватися до облоги.

- Вони відразу зрозуміють, що нам тільки цього і треба, - відповів Белдан.

Корум кивнув і потер щоку куксою.

- Природно. Але якщо ми прибрешемо і переконаємо їх, що володіємо великими силами, вони міцно подумають, перш ніж кинутися в бій

стрімголов.

Белдан презирливо посміхнувся і промовчав. Очі юнака блищали. Корум здалося, що він з нетерпінням чекає початку битви.

- Я спущуся до маркграфині, - сказав вадагський принц. - Може, їй вдалося почерпнути корисні відомості з записок чоловіка. А ти

залишайся тут, Белдан, і дивися в обидва ока. Дай мені знати, якщо варвари почнуть якісь дії.

Белдан притиснув руку до скроні.

- Проклятий барабан! Б’є прямо по мізках!