Повелителі мечів

племена завжди боялися Лайвм-ан-Еша; цей страх посилився після того, як земля відступила далеко в море. Ми вважали, вони не посміють

на нас напасти.

- У такому разі зроби для оборони замку все, що можеш. Я приєднаюся до тебе, як тільки вивчу обстановку. Хто знає, можливо, вони

прийшли до нас з миром.

Белдан побіг виконувати наказ вадагського принца, а Корум тим часом піднявся в башту, відкрив двері і вийшов на фортечну стіну.

Почався відплив; природна дамба поступово виступала з води. Безлике море котило хвилі на холодний берег. На березі стояли мабденські

воїни.

Невисокий на зріст, на низькорослих конях, вони були одягнені у вовчі шкури, шкіряні куртки та штани в блакитну, жовту та червону

клітку, заправлені в важкі чоботи. Голови варварів закривали залізні шоломи; мідні маски на обличчях люто шкірились. Озброєння

складалося з списів, луків, бойових сокир і кийків. Крім того у кожного воїна на луці сідла висів меч, причому викуваний зовсім недавно - леза зловісно блищали, незважаючи на похмурий день.

Мабдени змикали ряди, а з лісу виїжджали все нові і нові воїни.

Корум щільно укутався в овечу шубу, допомагаючи собі здоровою рукою, і злегка вдарив носком чобота по одній з башточок, ніби

перевіряючи замок на міцність.

Потім вадагський принц знову перевів погляд на загін варварів… І нарахував не менше тисячі чоловік.

Корум насупився. Тисяча залізних шоломів були повернені у бік замку Мойдель. Тисяча мідних масок дивилися на Корума з берега.

Дамба все більше виступала з води.

Корум затремтів. Чайка повільно пролетіла над мабденським загоном і, немов злякавшись, злетіла в небо. У лісі загупав барабан:

відлуння розносило неквапливий стукіт далеко по воді.

Тисяча вершників прийшли не з миром. На дах палацу піднявся Белдан. Обличчя його здавалося блідим і змарнілим.

- Я розмовляв з маркграфинею, підняв усіх наших воїнів, - повідомив він Корум. - Всього сто п’ятдесят чоловік, Пані Раліна в