Повелителі мечів

Корум не відриваючись дивився на її оголене тіло. Він збудився. Це було протиприродно. Нащадок древньої раси не міг відчувати

подібних почуттів до…

Корум нахилився і поцілував її в груди. Вона пригорнула до себе його голову.

Вони потонули а шовкових простирадлах, звикаючи один до одного, віддаючи і отримуючи всю ніжність і ласку, на яку тільки були

здатні, як справжнісінькі закохані.

Минуло кілька годин перш ніж вона сказала:

- Корум, ти - останній вадаг на цій землі. Я теж самотня і не можу повернутися на батьківщину. На моєму острові можна знайти спокій.

Залишся зі мною хоча б на кілька місяців.

- Я присягнувся помститися вбивцям мого народу, - ласкаво промовив він і поцілував її в щоку.

- Такі клятви чужі твоїй натурі, Корум. Ти створений любити, а не ненавидіти.

- На це мені нічого заперечити. Можу сказати лише, що не буду вважати своє життя завершеним, поки не вб’ю Гландит-а-Края. І не тільки

тому, що я хочу помститися. Коли ліс вражає хвороба, треба вирубати гнилі дерева, щоб вони не заразили здорові. Герцог Край - вбивця.

Він винищив вадагів і жадає крові далі.

Коли у нього не залишиться інших ворогів, він почне знищувати своїх одноплемінників, руйнувати міста, спалювати села. Сама доля

дарує мені шанс зупинити цього божевільного.

- Але навіщо ти хочеш пуститися в дорогу негайно? Рано чи пізно ми отримаємо звістки про Гландит-а-Края, і тоді тобі не доведеться

його шукати. Корум стиснув губи.

- Можливо, ти права.

- До того ж ти позбувся руки і ока, і тобі багато чому доведеться вчитися заново. На це піде час.

- Так, звичайно.