Повелителі мечів

Він спробував крикнути, попередити їх про небезпеку, але у нього пропав голос.

Він бачив, як вогонь розповсюджується по кімнатах, як мабденські воїни ламають двері. Сміючись і перегукуючись, вони підносили

палаючі факели до шовкових драпувань.

А в замку тільки тоді запідозрили щось недобре і кинулися шукати, де горить.

Його батько увійшов в одну з кімнат і зупинився, вражений, дивлячись, як Гландит-а-Край кидає в величезне багаття з книг фоліант за

фоліантом. Губи принца Клонскі ввічливо рухалися, в очах застигло здивоване запитання.

Гландит повернув голову, посміхнувся, дістав з-за пояса бойову бронзову сокиру, змахнув нею…

Корум бачив свою матір. Двоє мабденів тримали її за руки і за ноги, а третій важко опускався і піднімався на її оголеному тілі.

Корум спробував увірватися в кімнату, але щось зупинило його.

Він бачив своїх сестер і кузину, яких спіткала доля його матері. І знову на шляху збожеволілого Корума встав невидимий бар’єр. Він

спробував проломити його, витрачаючи залишки сил… Було пізно. Мабдени перерізали жінкам горла. Вони затремтіли в передсмертних

судомах, подібно Фавнам, і померли.

Корум заридав.

***

Він ридав захлинаючись, відчуваючи під собою м’яке жіноче тіло, чуючи тихий заколисуючий голос, відчуваючи дотик ніжних рук,

які гладили його волосся.

Він спробував вирватися, але його міцно притиснули до теплих грудей.

Він знову заридав, але йому стало легше на душі, і, всмак виплакавшись, він заснув.На цей раз без сновидінь.

***

Коли Корум прокинувся, у нього виникло таке відчуття, що він спізнився зробити щось дуже важливе. Спершись об лікоть, він підвівся