Повелителі мечів

Корум схилив голову на груди. Маркграфиня, здавалося, зрозуміла ті почуття, які він відчував. Злегка торкнувшись його рукою, вона

сказала:

- Ходімо, принц Корум. Тобі необхідно трохи підкріпитися.

Корум слухняно пішов за нею в одну з кімнат палацу, де для них двох був сервірований стіл. Легка їжа - в основному, фрукти і

різноманітні страви з морських водоростей - разюче відрізнялася від тієї, яку він бачив у інших мабденів. Корум зрозумів, що помирає

від голоду і втоми. З жадібністю накинувся він на їжу. В голові у нього все переплуталося, і лише одна думка палила його мозок

розпеченим залізом: він повинен помститися ненависному Гландиту, причому якомога швидше.

За столом панувало мовчання, хоча маркграфиня скоса поглядала на Корума, пориваючись щось сказати, і кожен раз стримувалася.

Стіни кімнати були обвішані гобеленами. Наситившись, Корум почав розглядати сцени, на них зображені, і раптово все попливло в нього

перед очима. Він здивовано подивився на Раліну, але обличчя маркграфині залишалося незворушним. У нього закрутилася голова, ослабли руки

і ноги. Він спробував задати якесь питання, але губи відмовилися йому коритися.

Йому підсипали снодійне, можливо, смертельну дозу. Ця жінка отруїла його.

Він знову став жертвою мабденів.

Голова Корума впала на руки, і, сам того не бажаючи, він впав у глибокий сон.

***

Коруму снився сон. Він бачив замок Ерорн у всій його красі. Він бачив мудре обличчя свого батька, який щось говорив, хоча не було

чути ні слова. Він бачив свою матір, друкуючу трактат з математики. Він бачив своїх сестер, танцюючих під чарівну музику, написану

його дядьком.

Життя в замку текло своєю чергою.

І раптово поведінка всіх його мешканців здалася Коруму дивною і безглуздою. Вони нагадували пустотливих дітей, які не відають, що до них підкрадається хижий звір.