Повелителі мечів

але, на жаль, тільки казка. Дуже захоплююча.

Корум різко повернувся. Раліна кусала губи.

- Так, значить, в ній дійсно щось є, - прошепотів він. - Чому ти мовчала досі, Раліна?

Вона повільно похитала головою і ухилилася від відповіді.

- Всі казки брешуть, хоч як нам не хочеться, щоб вони говорили правду. Хіба я не права?

- Облиш, Раліна. Ти повинна розповісти мені все, що знаєш.

- Я знаю лише трохи більше того, що написано на гобелені, спокійно відповіла вона, взявши себе в руки. - Нещодавно я перечитала одну

книгу. Я бачила її декілька років тому і зараз спеціально відшукала в бібліотеці. Це - судновий журнал капітана, який зовсім недавно

відвідав той казковий острів. Наш герцог направив до чарівника свого посланника з багатими дарами. Цей посланець був останньою людиною з Лайвм-ан-Еша, який відвідав замок Мойдель.

- Коли?! Коли це було?

- Тридцять років тому.

З очей Раліни потекли сльози, вона замотала головою і закашлялась, намагаючись стримати нестримні ридання, які стрясали її тіло.

Він ласкаво обійняв її, пригорнув до грудей.

- Чому ти плачеш, Раліна?

- Я плачу тому, що тепер ти покинеш мене. Ти не станеш чекати, вирушиш на пошуки чарівника зараз, взимку і, можливо, теж потрапиш

у корабельну аварію. Я плачу тому, що моя доля втрачати те, що мені дорожче всього на світі. Корум випустив її зі своїх обіймів.

- Ти давно знала?..

- Так, Корум.

- І нічого мені не говорила!

- Я люблю тебе, Корум.