Повелителі мечів

-… Що… зробив… Гландит? .. - Перепитала вона, дивлячись на Корума розширеними від жаху очима. Голос її зривався.

- Знищив всіх вадагів.

- Але чому? Хіба ви воювали з ним?

- Навіть не підозрювали про його існування. Нам і в голову не приходило боятися мабденів. Ми вважали їх дивними тваринами, які не

можуть заподіяти нам, навченим життєвим досвідом вадагам, шкоди. А зараз всі наші замки зруйновані; всі вадаги, крім мене, убиті.

Більшість надрагів теж загинуло: в живих залишилися лише ті, хто стали слухняними рабами денледіссі Гландит-а-Края.

- Чи не ті це денледіссі, чий король називає себе Лір-а-Бродом з Каленвіра?

- Так.

- Я й не знала, що вони володіють такими силами. Я думала, тебе захопили в полон кінські племена. Пам’ятаю, як я здивувалася,

дізнавшись, що ти подорожуєш один, та ще так далеко від вадагського замку.

- Від якого замку? - У Корума перехопило подих. На мить в душі його ожила надія, що не всі його співвітчизники знищені, що тут,

далеко на заході, існує ще один вадагський замок, про який він ніколи не чув.

- Еран… Ерін… - Точно не пам’ятаю.

- Ерорн?

- Ось-ось. Замок Ерорн, розташований милях в п’ятистах від нашого острова.

- У п’ятистах милях? Скільки ж часу ніс мене Велетень з Лаара? У замку, про який ти говориш, пані Раліна, я народився і виріс.

Мабдени зруйнували його дощенту. Тепер мені чекає довгий шлях, але рано чи пізно я зустрінуся з Гландит-а-Краєм.

Тільки зараз Корум в повній мірі відчув свою самотність. Він потрапив в інший, чужий для нього світ, про який нічого не знав. Світ

мабденів. Гордість і дурість згубили цивілізацію вадагів. Їм треба було жити в гармонії з природою, а не відокремлюватися від неї в

пошуках абстракцій.