Повелителі мечів

- Боюся, моя хвороба невиліковна, - похмуро сказав він. - Я заразився нею від мабденів, і у вадагів немає від неї ліків.

- Що ж, - награно весело сказала Раліна, - в такому випадку доведеться нам, мабденам, подбати про твоє здоров’я.

Прикро було Коруму почути ці слова. Зупинившись на нижній сходинці сходів, якими вони спустилися в житлові приміщення палацу, він

запитав з гіркотою в голосі:

- Хіба зможуть мабдени повернути мені руку і око? - Раліна теж зупинилася і пильно подивилася на нього.

- Хто знає? - Загадково відповіла вона.

Глава 9

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

Герцогський палац, величний за мабденськими мірками, здався Коруму скромним і простим, але справив на нього приємне враження. За

наполяганням Раліни він дозволив слугам вимити себе і умастити пахощами, а потім підійшов до розкладеному на ліжку одязі. Він зупинив

свій вибір на темно-синій з блакитною вишивкою парчевій сорочці та коричневих полотняних штанях. Одяг був йому якраз.

- Гардероб маркграфа, - сказала йому дівчина-служниця, яка соромливо відводила очі.

Всі слуги до єдиного вели себе дуже скуто. Корум вирішив, що його присутність обтяжує їх. Згадавши про свою потворність, він

попросив дівчину принести дзеркало.

- Слухаю, мілорде, - відповіла служниця і, низько вклонившись, пішла.

Але з дзеркалом повернулася сама маркграфиня. Однак, перш ніж виконати прохання Корума, вона запитала:

- Чи бачив ти своє обличчя після тортур? - Корум заперечливо похитав головою.

- Ні.

- Ти був гарний?

- Цього я не знаю. - Раліна окинула його відвертим поглядом.