Повелителі мечів

- Так. Ти безумовно був гарний, - сказала вона, - і простягнула йому дзеркало.

Обличчя, обрамлене золотистим волоссям, тепер уже не здавалося молодим.

Страх і біль залишили на ньому свої сліди. Воно було жорстоким і холодним; похмуро стиснуті губи надавали йому суворого виразу. На

місці лівого ока зяяла потворна западина, оточена запаленою тканиною. Ліву щоку перетинав шрам, на шиї виділявся невеликий рубець.

Корум бачив у дзеркалі вадага, але, зазнавши мук, яких не знав ні один його співвітчизник протягом усієї історії розвитку

цивілізації, цей вадаг з ангела перетворився а демона. Дзеркало не могло брехати.

Він відклав його убік.

- Якщо я й був колись гарний, - сказав він Раліні, торкаючись до шраму на щоці, - то тепер став виродком. - Вона знизала плечима.

- Буває гірше.

Раптово лють переповнила все його єство, і він закричав, потрясаючи обрубком руки:

- Так, буває і гірше, і ти зрозумієш це, коли я сповна заплачу по рахунках Гландит-а-Краю!

Здригнувшись від несподіванки, вона відступила на крок, але швидко взяла себе в руки.

- Значить, ти все-таки знав, що був красивий. Чим ще можна пояснити твій спалах, як не марнославством?

- Мені потрібні дві руки, щоб убити Гландита, два ока, щоб дивитися, як він помирає. Все одно він здохне, але при цьому я отримаю

задоволення в два рази менше, ніж мені належить по праву)

- Це дитячий лепет, принц Корум. Той, хто промовляє подібне, недостойний називати себе вадагом. Чому ти так ополчився проти Гландита?

І раптово Корум згадав, що нічого не встиг розповісти Раліні, яка жила (як раніше жили вадаги в своїх замках), ні з ким не

спілкуючись, не знаючи останніх новин.

- Тому що він знищив всіх вадагів, - відповів він. -Герцог Гландит-а-Край вибив увесь мій народ, і я став би останньою його жертвою,

якби твій друг, Велетень з Лаара, не врятував мене.