Повелителі мечів

- Вітаю тебе, - сказала вона мелодійним голосом. - Мене звати Раліна. - Хто ти?

- Корум Джайлін Ірсі, - механічно відповів Корум. -Принц в…

-… Червоній Мантії, - продовжила вона, піднявши вгору брови. -Я знаю і древню, і сучасну вадагські мови. Але ти не відповідаєш

своєму імені, принц Корум. На тобі немає не тільки мантії, але і…

Корум різко відвернувся.

- Не знущайся наді мною, мабден. Я твердо вирішив, що не потерплю більше образ від тобі подібних. - Жінка підійшла до нього майже

впритул.

- Прости мене, принц. Тобі заподіяли зло такі ж люди, як ми, але, повір, між нами немає нічого спільного. Хіба ти ніколи не чув про

Лайвм-ан-Еш?

Корум насупився. Назва здалася йому знайомою і незнайомою в один і той же час.

- Лайвм-ан-Еш - моя батьківщина, - продовжувала Раліна. - Мій народ оселився там задовго до великої битви між вадагами і надрагами,

яка потрясла П’ять Вимірів…

- Ти знаєш про п’ять вимірів?

- Про них знали наші провидці, хоча, звичайно, набагато менше, ніж стародавні раси вадагів і надрагів.

- Звідки тобі все це відомо?

- Ми - народ цікавий, принц Корум. Втім, ти навряд чи мене зрозумієш, тому що це почуття атрофувалися у вадагів і у надрагів багато

століть тому.

Час від часу надрагські кораблі зазнавали аварії біля наших берегів. Ми знаходили книги, морські карти, всілякі інструменти та

прилади. Колись і у нас було багато вчених.

- А зараз?