Повелителі мечів

Корум і Ерікезе кинулися Еріку на допомогу, але змушені були зупинитися, щоб відбити летячі в них жовті кулі, влучно кинуті

Войлодіоном Гагнасдіаком. Пролунало ще два вибухи, і нові чудовиська кинулися в бій.

Кілька разів Коруму вдавалося пробити захист супротивника, але клинок шпаги відскакував від товстої шкіри, не залишаючи на ній навіть подряпини. Втім, чорні мечі теж не завдавали звірам ні найменшої шкоди.

З відчаєм вадагський принц подумав, що Хаос заманив його в пастку; прокляв себе за самовпевненість, з якою увійшов в Зникаючу Вежу,

не маючи плану подальших дій.

Тим часом Войлодіон Гагнасдіак продовжував метати жовті кулі, які тепер вже вибухали самі собою. Верескливим голосом карлик

підбадьорював крилатих звірів, які розмахували виблискучими косами… Поступово Корум, Ерік і Ерікезе виявилися притиснутими до стіни.

Корум важко дихав, рука його сильно втомилася.

- Боюся, я прирік вас на загибель, - сказав він двом героям, що стояли у нього з боків. - Я думав, ми зможемо впоратися з чаклуном.

Мабуть, він черпає свою силу безпосередньо з простору-часу, по якому переміщається Зникаюча Вежа.

Ерік відбив удари відразу двох кіс.

- Армія у карлика хоч куди! - Вигукнув він. Якби мені вдалося вбити хоча б одного. Меч альбіноса блиснув, і вістря, потрапивши

чудовиську в шию, відскочило, як від тугого гумового м’яча. Коруму здалося, що лезо завило від люті, немов його позбавили законної

здобичі.

Раптово Ерік вихопив косу з лапи звіра і полоснув його по волохатих грудях. Кров хлинула з рани широким потоком, а чудовисько

страшно закричало і забилося в агонії.

- Я мав рацію! - Вигукнув Ерік з Мельнібоне. - Їх можна вбити тільки власним зброєю!

З мечем, поцяткованим рунами, в одній руці і косою в інший він напав на наступного звіра, прикінчив його і почав повільно

просуватися до того місця, де стояв Войлодіон Гагнасдіак. Карлик заверещав високим тонким голосом і відступив за двері, продовжуючи

кидати звідти жовті кулі.