Повелителі мечів

- Я відправився в Танелорн, - просто сказав він, - тому що там мені можуть допомогти в боротьбі з Хаосом.

- Танелорн ніколи не прийме сторону ні Закону, ні Хаосу. Це одна з причин, по якій Боги не владні управляти вічним містом.

Те ж саме говорив Корумові і Джері-а-Конел.

- Ти правий, - погодився вадагський принц. - Але я не шукаю військової допомоги. Мені потрібні знання.

***

Настала ніч. Вони чергували по черзі, зрідка перемовляючись, пильно спостерігаючи за ямою, де повинна була з’явитися Зникаюча Вежа.

Корум, який встиг звикнути до суспільства ніколи не сумувати вічного мандрівника, почувався незатишно з двома супутниками, так

схожими на нього самого.

На зорі, коли Ерік міцно спав, а Ерікезе дрімав, притулившись до чорного валуна, повітря над ямою раптово затремтіло, набуваючи

знайомі Корум обриси зникають Башти.

- Прокиньтеся! - Закричав вадагський принц. Ерікезе тут же схопився на ноги;

Ерік сіл, протираючи очі.

- Швидше, Ерік!

Залишки сну миттю злетіли з альбіноса. Він швидко встав, вихопив з піхов поцяткований рунами чорний меч, як дві краплі води схожий

на той, який Ерікезе вже тримав у руці.

Корум вже біг у напрямку до замку, вирішивши проникнути в нього за будь-яку ціну.

Увірвавшись у відчинені двері, він опинився в темряві, але буквально одразу побачив червонувате світло, що йшло від

масляної лампи, яка висіла на стелі. Він почув позад себе, кроки Еріка і Ерікезе. Двері за ними різко зачинилися, і Корум зрозумів,

що вони потрапили в пастку. У невеличке віконце він побачив зникаючу Дарквелльську долину, а потім - безмежне синє море. Мигцем глянувши

на своїх супутників, вадагський принц підняв голову і крикнув що було сил: