Повелителі мечів

- Вперед! - Крикнув вадагський принц в три горла. Єдиний в трьох особах, він став непереможним. Звірам нікуди було від нього

сховатися; кров текла струмками. Від жахливого потоку енергії, що проходила крізь їх тіла, затремтіли стіни, пішла тріщинами стеля.

Наче здалеку почув Корум переляканий голос Войлодіона Гагнасдіака:

- Вежа! Ви зруйнуєте Зникаючу Вежу! А потім до трьох героїв, обережно ступаючи по слизькій від крові підлозі, підійшов Джері-а-Конел.

- Войлодіон правий, - сказав він. - Всяке може трапитися… Базиліо, до мене!

І тоді Корум зрозумів, що в обличчя карлика вчепився чорно-білий кіт, вкотре виручивши свого хазяїна. Зараз Базиліо підлетів до Джері, всівся до нього на плече і закрутив головою.

Ерік висмикнув свою руку з руки Корума і кинувся до маленького віконця.

Виглянувши у нього він вигукнув:

- Ми в світі забуття!

Коли контакт Корума з частиною самого себе перервався, він позбувся сил. З великими труднощами вадагський принц втримався на ногах.

Зникаюча Вежа розгойдувалася. Карлик лежав на підлозі, закривши обличчя руками. З під його пальців текла кров.

Джері підійшов до Еріка і заговорив з ним. Вони відійшли від вікна, і Корум почув останню фразу, сказану вічним мандрівником:

- Прошу тебе, друже Ерік, допоможи мені знайти мій капелюх.

- Ти здатний думати зараз про капелюх? ! - Джері підморгнув вадагському принцу і почухав кота за вухом.

- Звичайно! Принц Корум, лорд Ерікезе, ходімо з нами! - Вони пройшли повз ридаючого Войлодіона Гагнасдіака і опинилися у вузькому

коридорі, в кінці якого знаходилися сходи, ведучі в підвал. Джері запалив смолоскип, підняв його над головою і почав спускатися по

сходинках.

Вежа тремтіла все сильніше; камінь, що впав зі стелі, розлетівся на шматки біля ніг Еріка.

- Я волів би якомога швидше вибратися звідси, - сказав альбінос. Якщо Вежа розвалиться, ми будемо поховані під уламками.

- Не турбуйся, принц Ерік. Повір, я знаю, що роблю. - Вони спустилися в підвал і зупинилися перед замкненими дверима.