Повелителі мечів

спокій, але через деякий час вадагський принц побачив невеликі загони вершників - по три-чотири людини в кожній, - які, не розбираючи

дороги, скакали по полях, б’ючись між собою. У селах жінки билися з жінками, діти - з дітьми. Апатію Корума як рукою зняло - він

жахнувся. Джері запитально подивився на нього, витягнув з-за пояса пляшку зі зіллям і вказав рукою вниз. Корум похитав головою.

- Не допоможе. По-перше, ліків на всіх не вистачить, а по-друге, скажи, як ти змусиш людей прийняти їх? Нам потрібно якомога швидше

дістатися до Хельвіг-нан-вейка і дізнатися, в чому причина безумства, що охопила світ.

Вічний мандрівник зітхнув.

- Хіба можна боротися з безумством, Корум?

- Скоро дізнаємося. Я молюся, щоб храм Закону не був зруйнований і щоб лорд Аркін з’явився на наш виклик. Можливо, він дасть мам

ділову пораду.

- Зовсім недавно ці люди, самі не розуміючи навіщо, теж билися один з одним.

- У той час вони могли чинити опір темним силам. Зараз мозок кожного з них паралізований.

- Якщо ми і зуміємо їм допомогти, буде пізно. Вони знищать все, що створили своєю ж працею.

- Життя завжди можна почати спочатку. - Джері знизав плечима.

- Цікаво, куди подавався мій кіт? - Запитав він.

***

Джері м’яко посадив повітряний корабель (як колись вчив його Бвудіт-а-Горн, що відкрив вічного мандрівникові багато секретів

пілотування), але поштовх розбудив Раліну, яка посміхнулася і тут же насупилася, немов не розуміючи, що з нею відбувається.

- Корум… - Нерішуче промовила вона.

- Це не сон, - м’яко відповів він на її невисловлену думку. - Ми в Хельвігу, в місті квітів. Мені здається, жителі покинули його.

Столиця Лайвм-ан-Еша виглядала такою ж прекрасною, як завжди, але вулиці її були пустельні, кріпосні стіни і палаци не охоронялися.