Повелителі мечів

- Ритуал знову відбере в мене рік життя. - Гландит вихопив з-за пояса кинджал, приставив його до горла надрага.

- Викликай, тварина!

- Слухаю і корюся, повелителю.

- Шаркаючою ходу Ертіль підійшов до клітки, дістав з неї мавпочку.

Тварина заверещала від страху і несподівано припала до нього, немов просячи захисту. Чаклун тремтів усім тілом, неголосно стогнучи.

Взявши зі столу невисокий хрест, він встановив його а поглибленні біля стіни. Гландит нетерпляче міряв кімнату кроками.

Ертіль дістав цвяхи і молоток, дав мавпочці понюхати якусь рідину.

Коли вона трохи заспокоїлася, чаклун, білий, як крейда, розіп’яв її на хресті.

Тварина верещала не без його участі; із її маленьких ручок і ніжок текла кров.

У Базиліо, котрий спостерігав за варварським ритуалом, звузилися очі, піднялася шерсть на загривку, кінчик хвоста нервово

засмикався зі сторони в сторону. Але кіт не рушив з місця.

- Ворушися, смердючий шефанго! - Нетерпляче скрикнув Гландит. - Якщо будеш баритися, я підшукаю собі іншого чаклуна!

- Де його взяти, - невиразно промимрив Ертіль.

- Заткнися! Роби свою справу!

Лице Гландита перекосилося від злості. На його превеликий жаль Ертіль говорив правду. Після поразки при Лайвм-ан-Еші на землі майже

не залишилося чорних магів; до того ж мабденів боялися зараз тільки надраги, та й то за звичкою.

Зуби мавпочки часто стукали, очі закотилися. Ертіль поставив навколо хреста дев’ять чаш, підпалив масло в кожній з них. Потім він

дочервона розпалив на жаровні залізний прут і накреслив ним якийсь знак на тілі тварини. Купол заповнився жовто-зеленим димом. Гландит

закашлявся, прикрив рот хусткою, зробив крок назад.

- Йіркан, Йіркан, Азела Асан. Йіркан, Йіркан, назал Фазал… - Співуче тягнув Ертіль, тримаючи в одній руці аркуш пергаменту, а в