Повелителі мечів

розбираючись. Тим не менше він використовував страшні сили, які тільки що привели Гландита в такий захват, що він оголив жовті великі

зуби в недобрій посмішці.

Червоне обличчя герцога Края прикрашала велика борода, тепер заплетена в косички.

Волосся на його голові були розчесано на прямий проділ. Великі сірі очі хворобливо блищали. Товсті червоні губи видавали в ньому

людину непристойну і непорядну.

- Де принц Корум і його друзі? Що стало з шефанго, які прилетіли у чарівному місті?

- Мені невідомі долі окремих людей і вадагів, повелитель. - Прошепотів чаклун, зіщулившись в грудку від страху. - Але я знаю, що мої

заклинання діють.

- Сподіваюся, ти не брешеш мені, собака!

- Я клянуся, повелителю! Хмара Розбрату несеться і підганяється невидимим вітром, і друзі б’ються не на життя, а на смерть,

чоловіки вбивають своїх дружин, матері - дітей. - На темному обличчі надрага з’явилася злісна посмішка. - Рано чи пізно на землі не

залишиться жодного вадага. Вони здохнуть, як паршиві пси!

- Я тобою задоволений, чаклун. Але в першу чергу мене цікавить Корум, Якщо він загинув, я знайду союзників в Лайвм-ан-Еші, де зараз

панує плутанина, і завоюю землі, які втратив Лір-а-Брод. Скажи, ти можеш навести прокляття на Принца в Червоній Мантії? - Ертіль затремтів.

- Він - смертний. Його спіткає доля решти вадагів.

- Корум хитрий, у нього могутні покровителі. Я повинен знати, що з ним, бо завтра ми вирушаємо в Лайвм-ан-Еш.

- Мені невідома його доля, - знов прошепотів Ертіль. Гландит пошкріб підборіддя брудними зламаними нігтями.

- А може, ти таки брешеш мені? - Чаклун упав на коліна.

- Хіба я посмів би обдурити тебе, повелителю? - Герцог Край посміхнувся, дивлячись в розширені від жаху очі надрага.

- Заспокойся. Я тобі вірю. А зараз виклич мені демона з королівства Мабельрода. - Ертіль схлипнув.