Повелителі мечів

Потім він повільно пішов на північ, зупинився, обернувся, і Корум здалося, що хтось заглянув йому в очі. Вадагський принц мимоволі

підняв руку Кулла, всипану дорогоцінними каменями, до ока Рінна з дорогоцінних каменів. З великими труднощами впорався він із спокусою

підняти чорну пов’язку, хоча в ньому міцніла впевненість, що цей силует якось пов’язаний з потойбічним світом. А може, Хаос прислав

одного зі своїх слуг, щоб знищити замок Ерорн?

- Хто б це міг бути? - Запитав Джері. - Звір чи людина?

- Ні те і ні інше, - задумливо відповів Корум. Дивна істота зробила ще кілька кроків і зникла з очей.

- Може, злітати на пагорб на повітряному кораблі? - запропонував Джері.

- Ні.

- Ти впізнав його, Корум?

- Мені здається, я зустрічався з ним раніше… не пам’ятаю, за яких обставин. Скажи, Джері… він дивився на мене… чи я

зовсім звихнувся?

- Я розумію, що ти хочеш сказати. У мене теж виникло таке відчуття, що мені заглянули прямо в душу.

- От-от, ти вірно підмітив.

- Цікаво, що йому треба? Може, його поява якось пов’язано з різким похолоданням?

- Навряд чи. Цей образ не асоціюється у мене зі снігом. Швидше, навпаки, з вогнем… Згадав! Точно таке ж відчуття було в мене,

коли я вбив… коли рука Кулла вбила Ганофакса. Я розповідав тобі цю історію;

Затремтівши, Корум згадав голосний крик Ганофакса; руку Кулла, яка завдала смертельного удару; стіну полум’я; сліпу королеву

Урезе з байдужим обличчям; кам’яну голову лева, з вершини якої хтось кинув на нього пронизливий погляд.

- Напевно, я сходжу з розуму, - прошепотів він. - У мене почалися галюцинації, тому що душа невинно убієнного Ганофакса не дає мені

спокою.