Повелителі мечів

Жінки і діти піднялися на борт корабля, Корум вбив чергового супротивника випадом в горло, нахилився, допомагаючи селянину піднятися

з колін, і вказав йому рукою на повітряний корабель. Батько сімейства, здавалося, нічого не зрозумів, але потім кивнув, відкинув меч в

сторону і побіг до кличучих його дружини і дітей.

Корум прикінчив ще одного нападника, а Джері підібрав свій спис і засунув шаблю в піхви, так як варвари, які залишилися в живих, більше не нападали. Обличчя їх були похмурі: легка з виду здобич вислизнула з їхніх рук, їм довелося битися, і вони втратили багатьох

своїх товаришів.

Джері і Корум швидко піднялися на борт корабля, який в ту ж секунду злетів у повітря.

- Мій будинок, - сказав селянин, дивлячись униз, і в очах його стояли сльози.

- Ти залишився живий, - нагадав йому Джері.

Раліна, як могла, втішала дружину селянина. Маркграфиня тримала на руках одного з хлопчиків; поряд з нею на сидінні лежав меч - вона

готувалася в будь-яку хвилину прийти чоловікам на допомогу.

Кіт Базиліо виглянув з рубки, переконався, що небезпека минула, і спокійно злетів на плече своєму господареві.

- Ти нічого не чув про основну армію противника? - запитав Корум у селянина, потираючи праву руку, яку подряпало лезом меча.

- Кажуть… - Селянин злякано оглянувся, -… в цій армії б’ються надприродні істоти.

- Можливо, - погодився Корум. - Але а даний момент мене цікавить, де вона знаходиться.

- Напевно, поряд з Хельвіг-нан-Вейком, а може, і в самій столиці. Скажи мені, лицар, куди ви мене везете?

- У Хельвіг-нан-Вейк, - відповів Корум.

***

Повітряний корабель пролітав над випаленою землею. Тепер мандрівникам траплялися величезні загони вершників. Варвари часто кидали в

корабель списа або стріляли в нього з луків, але, переконавшись, що не можуть заподіяти йому шкоди, поверталися до грабежів та

насильства. Корум побоювався не смертних, а їх надприродних союзників, які тепер напевно вже приєдналися до військ Лір-а-Брода.