Повелителі мечів

Корум зауважив, що безтурботний супутник героїв похмурніє з кожною хвилиною.

- Що тебе турбує, Джері? - Запитав він.

- Якщо Ганн не вбитий і повернувся в своє лігво, Повелительница Мечів дізнається - якщо вже не дізналася, - що в її володіння

проникли вороги. Вона захоче негайно помститися за свого вихованця і побачить Корума.

Принц в Червоній Мантії зняв шолом і рукою Кулла пригладив волосся. Його товариші зупинилися і уважно слухали Джері.

- Все вірно, - сказав Король без Королівства, важко зітхнувши. - Ксіомбарг обов’язково помститься. Якщо вона вирішить, що в її королівство проникли прості смертні, вона пошле на розправу з ними своїх слуг, а якщо здогадається, що тут знаходиться вбивця її

брата - з’явиться сама.

Раліна, що стояла біля самого краю прірви, раптово витягнула руку і вигукнула:

- Подивіться!

Вони підбігли до неї і побачили, що вона вказує на виступ у скелі який виявився першою сходинкою кам’яних сходів, що йшли вниз і

губилися в жовтому тумані. Сходи були дуже вузькими, не більше фути завширшки, і практично прямовисними, так що будь-який невірний крок загрожував загибеллю на дні прірви.

Корум розгубився. Може, королева Ксіомбарг хоче заманити їх в пастку і сходи, які невідомо звідки з’явилася, зникнуть, коли вони

доберуться до їх середини?

Треба було приймати рішення. Йти далі Корум вважав безглуздим. Він давно вже підозрював, що Поле Крові було круглим, а прірва

оточувала його з усіх боків. Значить, залишалося скористатися сходами. Зітхнувши, вадагський принц поставив ногу на першу сходинку.

***

Чотири крихітні фігурки обережно спускалися по гладких кам’яних сходах, і край прірви поступово темнів, гублячись наверху, а внизу

все так само ліниво клубочився жовтий туман. Мандрівники не наважувались розмовляти, боялися зробити зайвий рух. Вони тремтіли від

холоду і страху посковзнутися і полетіти в зяючу безодню.

Потім їм здалося, що вони чують дивні звуки. Ні, не здалося.