Повелителі мечів

чотирьох смертних, чудовисько пронизливо завищало.

- Біжімо! - Вигукнув Корум, і вони кинулися врозсип, грузнучи в кривавому піску.

Не знаючи, на кого напасти, Ганн в нерішучості завмер на місці, і вадагський принц мало не задихнувся від смердючого дихання

чудовиська.

Корум подивився на небо. Він пам’ятав, як боягузливо поводилися птиці, як довго вони коливалися, перш ніж напасти на трьох

мандрівників. Чи вистачить у них сміливості - хоч це і означало позбавлення від вічних мук потойбічного світу - напасти на Ганна?

***

Склавши крила, чорні птахи каменем рвонули вниз. Нічого не підозрюючий Ганн закричав від здивування і від болю, коли їх дзьоби вп’ялися в його м’яке тіло.

Могутні щелепи клацнули, перекусили двох птахів навпіл, але вони, немов не помічали цього, продовжували довбати з колишнім

завзятістю. “Живі мертві”.. були невразливі.

Ганн забив крилами, здіймаючи хмари кривавого піску. Чудовисько підстрибувало і вивертатися, клацало щелепами і пронизливо верещало,

але чорні птахи невпинно довбали його череп. Зелена кров струмками хлинула з тіла Ганна.

Раптом він скотився у прірву і полетів вниз. Мандрівники кинулися до її краю і побачили, що бій в повітрі розгорівся з новою

силою. Потім жовтий туман поглинув і Ганна, і чорних птахів.

Корум і його супутники довго стояли, дивлячись у прірву, але так і не дочекалися результату битви.

- Чи означає це, що у тебе не залишилося союзників у потойбічному світі? - запитав Джері. - Якщо птахи не отримають обіцяної нагороди …

- Я тільки що про це подумав. - Корум підняв пов’язку. Печера була порожня. - Ти маєш рацію. Мені немає кого більше кликати на

допомогу.

- Що ж, принаймні зараз нам нічого не загрожує, - весело заявив Джері-а-Конел. - Ходімо далі.

Вони продовжили шлях, а чорні хмари перестали мчати по небу і закрили сонце. Стало холодно.