Повелителі мечів

У жовтому тумані рухалась чиясь червона тінь. Вона підіймалася все вище і вище, поступово перетворюючись в огидне чудовисько, яке

швидше нагадувало мешканців моря, ніж дракона. Величезні червоні крила, не менше тридцяти футів у розмаху, загрібали повітря, немов воду. Морда нагадувала акулячу; гострі, як кинджали зуби в кілька рядів стирчали з широких щелеп, якими звір клацав в передчутті здобичі. Жовті очі горіли злістю і ненавистю.

- Це - Ганн, - безнадійним тоном сказав Король без Королівства. Улюбленець королеви Ксіомбарг. Він командував арміями Хаосу, які

розорили мою країну. Від нього нема порятунку.

- Значить, тут його звуть Ганном? - Зацікавлено спитав Джері. - Він мій старий знайомий, і я не раз бачив, як його перемагали.

- Яким чином? - Запитав Корум, дивлячись на невблаганно підлітаюче до них чудовисько.

- Ось цього я не пам’ятаю.

- Давайте розбіжимося, - запропонував вадагський принц, відступаючи від краю прірви. - Тоді в нас з’явиться шанс на порятунок.

- Пробач, що нав’язую тобі свою думку, один Корум, але мені здається, саме час звернутися до твоїх союзників з потойбічного світу.

- Але ж зараз ними стали чорні птахи. Чи зможуть вони подолати Ганна?

- Саме це я і пропоную тобі з’ясувати, причому чим швидше, тим краще.

Корум нерішуче підняв пов’язку і в який раз побачив знайомий пейзаж.

Мерзенні тварюки зі слідами ударів від вадагських зазубрених списів понуро сиділи в печері. Вони побачили Принца в Червоній Мантії і впізнали його. Одна з птахів відкрила дзьоб і закричала в такій безвихідній тузі, що Корум стало її шкода.

- Ти чуєш мене? - Запитав вадагський принц. Раліна схопила його за руку.

- Ми… чуємо… Повелитель, - відповіла птиця. - Ти нагородиш нас?

Корум затремтів.

- Так… якщо вам вдасться завоювати цю нагороду. Рука Кулла зробила владний жест, і птахи Хаосу слухняно піднялися в повітря. Від

шелесту чорних крил мороз подирав по шкірі. Через мить вони подолали невидимий бар’єр, вилетіли в світ, де сонце висіло нерухомо, а

час зупинився, і піднялися в небо.

- Ось ваша нагорода! - Голосно крикнув Корум, вказуючи на провалля, над краєм якого з’явилася вищирена морда Ганна. Побачивши