Повелителі мечів

- Ганофакс ненавидів Аріоха!

- Але Валет Мечів опанував би його душею. І Ганофакс убив би нас, Принц у Червоній Мантії. Ти вчинив правильно. - Корум сумно подивився на сліпу королеву.

- Краще б він мене вбив. Для чого мені жити?

- Ти - ведрагх, останній на цій землі. Тільки ти можеш помститися за загибель нашої раси.

- Нехай вона залишиться невідомщеною! Про яку помсти може йти мова, коли я зробив стільки злочинів? Я - вбивця, винуватець загибелі

багатьох ні в чому не винних істот. Через мене про вадагів будуть говорити не з любов’ю, а з ненавистю.

- Про них і так говорять з ненавистю. Аріох про це подбав. Прощай, Принц у Червоній Мантії.

Королева Урезе пришпорила рогатого скакуна і помчала до далекої стіни полум’я.

Корум знав, навіщо.

***

Він подивився на тіло Ганофакса. Ніколи більше веселун-мабден не посміхнеться, а якщо його душею дійсно оволодів Аріох, то зараз

вона мучиться вічними муками.

Корум знову залишився на самоті.

Він затремтів, глибоко зітхнув і знову почув дивний стогін. Здавалося, кам’яний звір зазиває Корума в свою пащу. Вадагський принц

знизав плечима. Що з того, якщо він загине? Йому не доведеться більше вбивати, от і все.

Він торкнув поводи, пришпорив рогатого звіра і, голосно закричавши, поскакав крізь розімкнуті щелепи в темряву стогнучої Пащі Лева.

***

Рогатий звір спіткнувся, втратив рівновагу і впав. Корум вилетів з сідла. Ставши на коліна, він почав нишпорити в темряві,

намагаючись намацати повід, але його скакун вже мчав назад до денного світла, який закривав вхід в Паща Льва червоною пеленою.

У Корума похололо всередині. Він ледь не побіг за звіром, але, згадавши мертве обличчя Ганофакса, зціпив зуби і пішов вперед.