Повелителі мечів

Почувся протяжний стогін, і Ганофакс швидко подивився вгору.

- Що це? - Здивовано запитав він.

- Лев співає, - коротко відповіла королева. - Він знає, що ми поруч.

І з губ Ганофакса теж зірвався стогін: так виє собака, намагаючись наслідувати вовчому виттю.

- Ганофакс, друже мій! - Корум під’їхав до нього впритул. - Тобі погано? - Ганофакс кинув на нього дивний погляд.

- Ні. Я ж сказав, спека… - Обличчя його перекосилося. - А-а-а! О, Боги! Як мені боляче! Ні! Ні! - Корум подивився на Урезе.

- Скажи, з твоїми воїнами таке траплялося? - Вона похитала головою, до чогось прислухаючись і явно не співчуваючи Ганофаксу.

- Ні. Але…

- Аріох! Ні! Ні! - Ганофакс почав задихатися. Рука Кулла відпустила повідок і завдала удару. Корум спробував утримати її, але жорстко розставлені пальці вп’ялися в очі мабдена.

- Ні, Корум, не треба, будь ласка! - Вигукнув Ганофакс.

- Я можу впоратис… Аааах!

Рука Кулла знову стала рукою Корума. З пальців її стікала кров і мізки Ганофакса, чиє бездиханне тіло впало з сідла на землю.

- Що сталося? - Запитала королева Урезе. Не в силах відірвати погляду від своєї руки, Корум прошепотів:

- Нічого. Я вбив свого друга, тільки і всього. - Він підняв голову. На мить йому здалося, що на голові лева хтось стоїть і дивиться

на нього.

Потім повітря затремтіло і видіння зникло.

- Значить, ми з тобою здогадалися про одне й те ж, - сказала королева.

- Я ні про що не здогадувався. Кажу тобі, я вбив свого друга. А він допоміг мені. Він врятував мене від… - Корум насилу проковтнув

клубок, що застряг у горлі.

- Він був мабденом, принц Корум. Рабом Аріоха.