Розділ «ІІІ Пол»

Ал е його уявл енн я про Бога т а і н ші р е чі силь н о змі н илося. Во н о змі н илося в Африці. В Африці ві н виявив, що Бог був не оди н . Богів було бага т о, і д е які з н их були не прос т о жорс т окими, а бож е віль н ими. Т ому його свідоміс т ь змі н илася. Зр е ш т ою, жорс т окіс т ь іщ е мож н а було виправда т и. Ал е бож е вілля не підлягало н іякому пояс ненн ю.

Якщо його Міз е рі н асправді пом е рла, як ві н і боявся, т о ві н мав н амір вий т и н а палубу і ки н у т ися зі щогли. Ві н не мав бажа нн я жи т и в од н ому сві т і з бож е віль н ими богами.

Ці не приєм н і роздуми були п е р е рва н і хрипким, благоговій н им ш е по т ом Г е з е каї:

— Міс те р е маса Є н ! Міс те р е маса Дж е ффрі! Диви н а очі! Диви н а очі!

Повіки Міз е рі за т ріпо т іли т а розчах н улися. Во н а гля н ула н а чоловіків своїми очима н іж н ого волошкового кольору — одразу н а Є н а, по т ім н а Дж е ффрі, по т ім з н ову н а Є н а. Споча т ку Дж е ффрі бачив у її погляді лиш е сум’я тт я… а по т ім Міз е рі впіз н ала їх, і щас т я захл е с н уло його душу.

— Д е я? — спи т ала во н а, позіхаючи й по т ягуючись. — Є не , Дж е ффрі, ми що, плив е мо мор е м? А чому я т ака голод н а?

Сміючись і плачучи од н очас н о, Є н н ахилився т а обій н яв Міз е рі, з н ову й з н ову промовляючи її ім’я.

Зб енте ж ен о, ал е з радіс т ю во н а т акож обій н яла його, і Дж е ффрі зрозумів, що з не ю вс е буд е гаразд, а т ому ві н змож е змири т ися з їх н ьою любов’ю, раз і н азавжди. Ві н жи т им е сам, ві н змож е жи т и сам-оди н , і вс е буд е добр е .

Можливо, боги вс е ж т аки не бож е віль н і… при н айм н і, не всі.

Ві н т орк н ув Г е з е каю за пл е ч е .

— Гадаю, кращ е залиши т и їх удвох, мій любий друж е , що скаж е ш?

— Що ви правду каж ете , маса Дж е ффрі, - відповів Г е з е кая. Ві н широко всміх н увся, зблискуючи сімома золо т ими зубами.

Дж е ффрі крадькома ки н ув н а Міз е рі ос т а нн ій погляд, і н а якусь ми т ь ці волошкові очі зус т рілися з його очима, во н и зігріли, підбадьорили т а заспокоїли його.

«Я люблю те б е , коха н а, — подумав ві н . — Т и м ене чуєш?»

Можливо, відповідь Міз е рі пролу н ала лиш е в його уяві, ал е ві н вирішив, що н і. За н ад т о яс н о бри н ів її голос:

«Я чую… і я те ж те б е люблю».

Дж е ффрі зачи н ив дв е рі т а вийшов н а корму. Заміс т ь т ого щоби ки н у т ися зі щогли, як пла н увалося ра н іш е , ві н запалив люльку й повіль н о, за т ягуючись, курив, спос те рігаючи, як со н ц е опускається за дал е ку з н икаючу хмару н а горизо нт і — хмару, яка н азивалася Африкою.

І тоді Пол Шелдон, якому вже давно кортіло це зробити, витяг останню сторінку з машинки та нашкрябав найулюбленіше та найненависніше слово в лексиконі будь-якого письменника. Він написав його ручкою:

КІНЕЦЬ

Його набрякла права рука не бажала вставляти пропущені літери, проте Пол змусив себе виконати це завдання. Якщо він її трохи не розімне, то не зможе довести до кінця іншу справу.