Розділ «ІІ Мізері[70]»

— Мізері? — спитала Енні, ніби вперше в житті вимовила це слово. Але її очі на мить зблиснули, чи не так? Принаймні, Полу так здалося.

— Так, Мізері.

Він відчайдушно добирав вдалі фрази, аби продовжити розмову. Будь-яке слово могло спровокувати вибух.

— Я згоден, що в більшості випадків наш світ — доволі лайняне місце, — нарешті сказав Пол і, не подумавши, додав: — Особливо, коли дощить.

«Ох, ідіоте, годі базікати!»

— Я маю на увазі, що за останні кілька тижнів зазнав багато болю, і…

— Болю? — вимовила Енні та глянула на нього з хворобливим презирством. — Ти не знаєш, що таке біль. І гадки не маєш, Поле.

— Ні… напевно, що ні. У порівнянні з тобою.

— Атож.

— Але я хочу дописати книжку. Хочу побачити, чим усе скінчиться, — відповів Пол і додав: — І мені би хотілося, щоби ти також дочекалася її завершення. Немає сенсу писати роман, якщо його ніхто не прочитає, розумієш?

Він лежав у ліжку й вдивлявся у її жахливе, скам’яніле обличчя. Серце важко гупало в грудях.

— Енні, ти мене розумієш?

— Так, — зітхнула вона. — Я теж хочу дізнатися, чим усе скінчиться. Мабуть, це єдине, чого я хочу в цьому житті.

Вона почала повільно злизувати з пальців щурячу кров, явно не усвідомлюючи своїх дій. Пол стиснув щелепи та суворо наказав собі в жодному разі не блювати, не блювати, не блювати.

— Я неначе чекаю на наступний випуск кіносеріалу, — додала Енні, а потім зненацька обернулася до Пола. Її губи були вимазані кров’ю, ніби червоною помадою.

— Дозволь повторити мою пропозицію, Поле. Я візьму рушницю та покладу кінець нашим стражданням. Ти не дурний. Ти розумієш, що я ніколи тебе не відпущу. Ти вже давно про це знаєш, чи не так?

«Не виказуй свого страху. Не показуй свого відчаю, інакше вона одразу тебе вб’є».

— Так, але життя все одно закінчиться, рано чи пізно. Урешті- решт ми всі помремо.

Кутики її губ здригнулися в примарній посмішці. Вона легко, ніжно торкнулася його обличчя.

— Ти, певно, думаєш про втечу. Про те саме думає щур у мишоловці, тільки по-своєму. Але в тебе нічого не вийде, Поле. Якби ти жив в одному зі своїх романів, то ще би були якісь шанси. Але це реальне життя. Я не можу дозволити тобі піти… але ти можеш піти зі мною.