Розділ «Частина друга Джон Келлер»

— Це було саме так, як я тобі кажу, він грав на гральних автоматах. У ті дні не було камер відеоспостереження, але два чи три хлопці спочатку підтвердили, що бачили його там у час скоєння вбивства. Опісля Ян Френсіс зустрівся з ними, і вони змінили свої первинні показання. На додачу громадський захисник Кеннета був ідіотом, який не хотів ні з ким сперечатися. Розумієш?

— Тому варіант Річарда Флінна досить швидко залишили?

— Так, правильно, то теж була зачіпка. І його не залишили «досить швидко», як ти висловлюєшся. Я не можу пригадати всі деталі, але гадаю: він остання людина, яка бачила професора живим, тому ми допитували його кілька разів, але ні на чому не впіймали. Він зізнався, що був там у ту ніч, але стверджував, що пішов звідти за дві чи три години до вбивства. Він зізнається в чомусь у тій книжці?

— Як я вже сказав, більша частина рукопису відсутня, отож я не знаю, до чого він вів у своїй розповіді. А от чого ви не знали тоді, бо інші свідки, Річард Флінн і Дерек Сіммонз, тримали рот на замку, — це те, що аспірантка на ім’я Лора Бейнз теж могла бути там у той вечір. Робітник повідомив мені: вона і Флінн зустрічалися з професором, і в них виникла сварка.

Він усміхнувся.

— Ніколи не варто недооцінювати поліціянта, Джоне. Я знаю: люди іноді думають, що ми просто ідіоти, які поїдають пончики та які навіть не можуть знайти свій член у штанах. Звичайно, ми все знали про дівчину, про яку ти говориш, і, очевидно, вона щось «крутила» з професором, але зрештою нічого не можна було довести. Я допитував її, але вона мала переконливе алібі на весь вечір, наскільки я пам’ятаю, тому не могла опинитися на місці події. І знову глухий кут.

— Але той хлопець, робітник…

— Щодо заяви того робітника… Як же його звали?

— Сіммонз. Дерек Сіммонз.

Фріман раптом замовк і втупився на декілька секунд у порожнечу. Потім дістав із кишені маленьку пляшечку з ліками, відкрив її й проковтнув зелену пігулку, запивши ковтком води. Він здавався збентеженим.

— Пробач, але… Так, його звали Дерек Сіммонз, правильно. Я не пригадую, що він заявляв, але його свідчення нам небагато давали. Хлопець хворів, страждав на амнезію, і гадаю, що він був несповна розуму, коли ти розумієш, про що я. Але так чи інакше, окрім пліток, ми не мали жодних доказів того, що професор і та дівчина були коханцями, і її алібі здавалося переконливим.

— Ти можеш згадати, хто підтвердив його?

— Це все в тих документах, які я тобі дав. Здається, то була однокласниця, якась дівчина.

— Сара Гарпер?

— Я ж казав, що не пригадаю всіх подробиць, але всі імена можна знайти в паперах.

— У Лори Бейнз був хлопець, Тімоті Сандерз. Можливо, він ревнував, підозрюючи свою подругу та професора в романі. Його хтось допитував?

— Лора Бейнз не виступала підозрюваною, як я сказав, тому навіщо нам було допитувати її хлопця? Навіщо тобі це? Ти щось знайшов про нього?

— Нічого, що стосувалося б справи. Багато років тому його знайшли застреленим у Вашингтоні. Сказали, що це пограбування, яке закінчилося вбивством.

— Прикро це чути.

Ми закінчили їсти й замовили каву. Фріман здавався втомленим, ніби наша розмова забрала всі його сили.