Розділ «Від автора»

Шановний читачу!

Я народився в сім’ї румунського, угорського та німецького походження й виріс у Феґераші, невеликому містечку на півдні Трансільванії, у Румунії. Я пишу різні історії приблизно з десяти років, хоча й багато чого перепробував, перш ніж три роки тому прийняв рішення все покинути і стати професійним письменником.

Я опублікував своє перше оповідання 1989 року, а перший роман «Бійня» — двома роками пізніше. Роман мав величезний успіх у той час, понад 100 000 екземплярів було продано менше ніж за рік. Через кілька місяців за ним слідував інший бестселер «Командо для генерала» — політичний трилер, дія якого відбувалася в Італії. Я опублікував п’ятнадцять книжок, перш ніж покинув Румунію та оселився за кордоном чотири роки тому.

Ця книжка — перший мій роман, написаний англійською мовою, чернетку я написав у період із лютого по травень 2014 року. Я відшліфовував рукопис чотири або п’ять разів, перш ніж відправити його до десятка літературних агентів, що відмовили мені, не пояснивши причини. Я ще двічі відшліфовував його і вирішив продати невеличкому видавництву.

Роберт Пітт, засновник і керівник «Голленд Гауз Бук» у Ньюбері, відгукнувся дуже швидко, повідомивши, що моя книжка йому сподобалася, але нам треба зустрітися та поговорити, перш ніж укладати угоду. Ми зустрілися через два тижні, і за кавою він сказав мені, що книжка, можливо, занадто хороша для його друкарні — він не міг собі дозволити заплатити аванс, наклад буде скромним і т. д. Я поцікавився, чи не жартує він зі мною. Своєю чергою, Роберт запитав, чому я не надіслав рукопис літературним агентам. Я відповів, що надсилав, але мені постійно відмовляли. Він переконав мене спробувати ще раз.

Це було в четвер. Уже наступного дня я надіслав рукопис ще трьом британським агентам, одна з них, Марілія Саввідес із «Пітерс, Фрайзер + Дюнлоп». Двома днями пізніше вона попросила весь рукопис, а через три дні зателефонувала і запропонувала представляти мене.

Я зустрів Марілію, і вона сказала, що цей твір стане сенсацією. Звісно, я був на сьомому небі від щастя, але з дрібкою скептицизму. Та вона мала рацію, і менш ніж через тиждень ми отримали надзвичайні пропозиції від понад десяти країн. Я більше не був налаштований скептично, але трохи боявся, тому що все розгорталося надто швидко. Нехай благословить вас Господь, Роберте Пітт, за чесність і доброту! На цей момент права на рукопис купили більше ніж тридцять країн.

Ідея цієї книжки почала проростати три роки тому, коли ми говорили з мамою і старшим братом, які відвідали мене в Редінґу, де я жив у той час. Я сказав їм, що пригадав похорон місцевого футболіста, який загинув юним у автомобільній аварії, коли я був дитиною. Вони сказали, що я був зовсім малюк у той час, тому не міг перебувати там, на кладовищі, разом із ними. Я наполягав, кажучи, ніби можу згадати навіть таке, що труна була відкрита, а на грудях покійного лежав м’яч. Вони підтвердили: так і було, але я, напевно, чув це від них або від батька, оскільки вони усі ходили на похорон. «Але тебе з нами точно не було», — додала мама.

Це виявилася просто безглузда історія про величезну здатність людського розуму прикрашати і навіть фальсифікувати свої спогади, але вона підготувала ґрунт для мого роману. А якщо ми справді забули, що сталося в якийсь момент, і створили помилковий спогад про подію? Що робити, коли наша уява здатна трансформувати так звану об’єктивну реальність у щось інше, у нашу власну окрему реальність? Що робити, коли хтось не просто брехун, а радше його розум здатний переписувати певну подію, як сценарист і режисер в одному наборі? Про це «Книга дзеркал», за винятком того, що тут ідеться про вбивство, вчинене в Принстонському університеті в кінці вісімдесятих років.

Я б сказав, що моя книга не з серії «хто-це-зробив», а «чому-це-зробили». Я завжди думав, що після трьох сотень сторінок читачі повинні отримати щось більше, ніж просто з’ясувати, хто вбив Тома, Діка чи Гаррі, незалежно від того, наскільки складні та дивні викрути могли там бути. Я був певен: автор повинен прагнути відкрити те чарівне місце в історіях, яке характеризується сильним відчуттям містики, але водночас зі справжнім літературним нахилом.

Ю. О. Кіровіц

Юджин Кіровіц — автор п’ятнадцяти книжок, одна з яких розійшлася накладом у 100 тис. примірників; журналіст, нагороджений кількома професійними відзнаками. Його детективний роман став справжньою сенсацією серед видавців багатьох країн і однією з найочікуваніших подій взимку 2017 року; його вже перекладено майже 40 мовами.

Напередодні Різдва 1987 року улюбленця студентів Принстону було жорстоко вбито в його будинку. Нова книжка харизматичного й геніального професора Вайдера мала змінити уявлення людства про можливості мозку, а натомість безслідно зникла. Убивця так і залишився невідомим.

Двадцять сім років по тому до видавця Пітера Каца потрапляє уривок мемуарів учасника тих подій. Чому колишній студент Принстону взявся це написати? Через пізнє каяття? Або через щось, усвідомлене тільки зараз? Пітер ризикує ніколи не дізнатися про це, бо автор мемуарів помирає, а продовження рукопису зникає. Вже друга книга у цій химерній, загадковій історії. Тепер Пітер, журналіст Джон Келлер і колишній детектив Рой Фріман будь-що хочуть довідатися, чому всі причетні суперечать один одному. Тим часом чиїсь спогади, у яких заховано ключ до правди, виявляються смертельно небезпечними...

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!