Розділ «Майстер і Маргарита»

— Дитину! — крикнув хтось із зали.

— Щира правда, — потвердив провідник програми, — дитину, анонімного листа, проклямацію, пекельну машину, та хіба мало чого ще, але чотириста долярів ніхто не стане підкидати, бо такого ідіота в природі не існує. — І, звернувшись до Никанора Івановича, артист додав докірливо та печально: — Засмутили ви мене, Никаноре Йвановичу! А я ж на вас сподівався! Отже, номер ваш не вдався.

У залі пролунав свист на адресу Никанора Івановича.

— Валютник він! — вигукували в залі. — Оце через таких і ми безвинно потерпаємо.

— Не лайте його, — лагідно сказав конферансьє, — він розкається. — І, звернувши до Никанора Івановича повні сліз голубі очі, додав: — Ну, ходіть, Никаноре Йвановичу, на місце!

По цих словах артист подзвонив у дзвіночок і гучно оголосив:

— Антракт, негідники!

Приголомшений Никанор Іванович, який несподівано для себе став учасником якоїсь театральної програми, знову опинився на своєму місці на підлозі. Тут йому приснилося, що заля поринула в цілковиту пітьму й що на стінах вискочили червоні світні слова: «Здавайте валюту!» Тоді знову розхилилася завіса і конферансьє запросив:

— Попрошу на сцену Сергія Ґерардовича Дунчіля.

Дунчіль виявився миловидним, але геть занехаяним чоловіком років п’ятдесяти.

— Сергію Ґерардовичу, — звернувся до нього конферансьє, — от вже півтора місяці ви сидите тут, уперто відмовляючись здати валюту, що залишилася в вас, тоді як країна має потребу в ній, а вам вона зовсім ні до чого, а ви все-таки пручаєтеся. Ви — людина інтеліґентна, прекрасно усе це розумієте, а все ж не бажаєте піти мені назустріч.

— На жаль, нічого зробити не можу, оскільки валюти я більше не маю, — спокійно відповів Дунчіль.

— То чи немає хоча б діямантів? — запитав артист.

— І діямантів немає.

Артист похнюпився й замислився, а тоді ляснув у долоні. З куліси вийшла на сцену середніх літ дама, вдягнена по моді, тобто в пальті без коміра й у малесенькому капелюшку. Дама мала стривожений вигляд, а Дунчіль поглянув на неї, не поворухнувши бровою.

— Хто ця дама? — запитав провідник програми в Дунчіля.

— Це моя дружина, — гідно відповів Дунчіль і поглянув на довгу шию дами з якоюсь відразою.

— Ми потривожили вас, мадам Дунчіль, — звернувся до дами конферансьє, — от з якого приводу: ми хотіли вас запитати, чи має ваш чоловік іще валюту?

— Він тоді усе здав, — хвилюючись, відповіла мадам Дунчіль.

— Так, — сказав артист, — ну, що ж, як так, то так. Як усе здав, то нам належить негайно розстатися з Сергієм Ґерардовичем, що ж поробиш! Якщо ласка, можете полишити театр, Сергію Ґерардовичу, — і артист зробив царствений жест.